Перелічені в роботі інструменти систематизовано за класифікаційним, етнографічним та мовно-лінґвістичним принципами, проаналізовано їх різноманітні типи і види, які побутують як регіональні і субрегіональні.

1.3. Щипкові хордофони та їх різновиди.

Як відомо, усі музичні інструменти зародилися у первісному суспільстві у процесі трудової діяльності людини та виникли з речей побутового вжитку. Відновити картину виникнення перших музичних інструментів в доісторичний період практично неможливо. В той час людина вже знала шумові, ударні та духові інструменти, вміла видобувати різноманітні ритмічні малюнки і різновисотні звуки на духових інструментах. Музичні інструменти, які існували тоді, не збереглися.

Перші музичні інструменти відносяться до епохи палеоліту, коли людина навчилася виготовляти їх із каменя, кісток і дерева. Пізніше почали видобувати звуки з допомогою кісток ребра, а також виготовляли інструменти із черепів, які заповнювали сушеними ягодами. Найстарішими інструментами були ударні. Ідіофони – інструменти, що виникли в період формування у людини мови. Наступною групою за ударними виникли духові інструменти. (старовинна флейта – 20 р.до н.е.). Струнні інструменти та аерофони (3000р.до н.е.) також виникли в глибоку давнину, але значно пізніше за попередніх. Коли людина добувала собі їжу та одяг мисливством, вона створила лук. Натягнувши тятиву, зроблену із сухожилля тварини, мисливець не міг не помітити, що тятива під час пускання стріли звучить, її коливання надавало особливий колорит, і мисливець почув приємний звук, який не чув раніше, це і наштовхнуло на створення першого струнного інструмента. Наприклад, у шумерів – стародавньої цивілізації Межиріччя – у третьому тисячолітті до н.е. був музичний інструмент пан-тур (пан-лук, тур-малий). У народів Закавказзя (грузинів, абхазців, аджарців), які успадкували культуру шумерів, і нині є схожі інструменти – пандурі. Первісні інструменти групи хордофонів використовувалися для задоволення естетичних потреб, а не за вимогами практичної діяльності, як ударні чи духові. Адже люди не використовували струнні інструменти під час полювання, як мисливські роги, ні під час колективної праці, як барабани чи різні колотушки. Можна відзначити і той факт, що звук тятиви лука утворювався щипком. Щипкові інструменти за своїм часом походження є найдавнішими в групі струнних (старогрецька ліра, східноазійська лютня, китайський цісяньцінь, староруські гуслі та інші).

У кожного народу є свої легенди щодо походження інструментів. Наприклад, за легендою стародавніх греків, згідно з якою хтось з еллінів, доторкнувшись до сухожилля кістяка черепахи, відчув приємний звук. Так виникла ідея створити музичний інструмент, що відомий нам як давньогрецька ліра і своїми контурами нагадує кістяк черепахи. Люди з давніх часів створюють і удосконалять різні музичні інструменти. У Африці, Південній Америці, Азії декілька сторіч тому корпусом для струнних інструментів був звичайний гарбуз, а в арабському двострунному ребабі для цієї мети служить панцир черепахи. Нубійські людоїди зробили колись живописний кісар з людським черепом.

Але після тисячі перевірок і проб найкращим матеріалом виявилося дерево. З нього виходили найдзвінкіші, найлегші і найчуйніші корпуси струнних інструментів. Ще в Стародавньому Китаї, в старій Індії під струнами ставили дерев'яні видовбані чаші і коробки – відкриті або закриті, обтягнуті зміїною шкірою і т.д. Фігурні ж корпуси, склеєні із зігнутих дощечок, тонкі, ретельно вироблені дена і деки поєднувались і в античному світі, і в середньовічній Європі.

Отже, можна сказати, що струнні інструменти виникли безпосередньо для задоволення естетичних потреб та смаків людини. Звичайно, і той примітивний лук, що був праобразом арфи з вишуканим зовнішнім виглядом і благородним звуком, і кістяк черепахи, в якому древні греки побачили майбутню ліру, не швидко і не легко перетворилися в музичний інструмент.

В еволюційному розвитку музичних інструментів є кілька етапів їхнього становлення. Першою і найголовнішою проблемою, з якою зіткнулися музиканти на ранньому етапі виготовлення музичних інструментів було підсилення звуку. На різних етапах культурного розвитку люди вирішували її по-різному. Для того щоб добитися сильнішого звучання, то наприклад лук частково встромлювали у землю, тобто земля у цьому випадку була резонатором, приставляли один кінець інструменту до зубів, де резонатором ставала ротова порожнина, і сила звуку змінювалася залежно від того, більше чи менше був відкритий рот. Спостережливі народні митці помітили, що дуплисте дерево, здавна використовуване як ударний інструмент, посилює звук. Спроба прикріпити струни вздовж дощечки також не могла дати особливого ефекту, хоча деяке підсилення звука при цьому спостерігалося внаслідок направленості звукових хвиль, що відбивалися від дощечки.

Другим етапом в еволюції струнних інструментів стало використання в їх конструкції пустотілих резонаторів. Так, для підсилення звука арфи, стародавні люди почали використовувати прикріплені до лука різні порожнисті тіла: висушений гарбуз, кокосовий горіх, видовбаний на зразок дупла ківш або просто дерев’яний ящик, видовбували резонатори закриті тонкою декою. Цілком зрозуміло, що ця ідея знайшла власну інтерпретацію в різних народів світу і зумовила створення конструктивно відмінних музичних інструментів.

Наступним етапом еволюції струнних музичних інструментів був пошук розширення звукоряду. Спочатку він збагачувався завдяки збільшенню кількості струн на інструменті. Для струн теж випробовували дуже багато матеріалів. І кручена деревна кора, і нитки бамбука, і бичачі жили, і сушені мавпячі кишки, і, звичайно, метал – різні сорти і сплави, різної товщини і міцності. Та найбільш досконалими виявилися жильні та волосяні струни. Волосяні струни виготовляли з волосу кінського хвоста, сплітаючи по кілька волосин. Поверхня волосу не гладенька, а з невеликими зазубринками. Так, до лукоподібної дуги почали прикріплювати дві, три і