більше струн. Конструкція такого інструмента поступово відходила від первісного. Вигин дуги став меншим, між кінцями дуги з’явилися підпорки, що забезпечували міцність корпусу при натяжінні кількох жильних чи волосяних струн. Наприклад, у давньоєгипетській арфі було п’ять струн і своєю будовою вона вже значною мірою нагадувала лютнеподібний інструмент, що мав невеликий вигин дуги і струни його були ближче розташовані до дерев’яної основи. Така арфа могла наштовхнути давніх майстрів на виготовлення інструментів з рівною дерев’яною ручкою, до якої можна було притискувати струни. А це давало можливість збільшення звукоряду не завдяки великій кількості струн, а їх укороченням в різних місцях. У VІ ст. до н. е., було сконструйовано прилад для визначення висотного співвідношення струни і окремих її частин – монохорд. Під натягнутою над дерев’яним ящиком однією струною, було зроблено рухому підставку для ділення струни на частини. Збільшення кількості струн дало можливість відтворювати найпростішу мелодію або послідовність акордів для супроводу співу.
За принципом монохорда побудовані окремі види цитр з тією відмінністю, що в них задіяно кілька струн і вкорочуються вони не рухомою підставкою, а пальцями лівої руки; щипком пальців правої руки або плектром (медіатором) .
Оскільки струнні інструменти виникли на потребу естетичних смаків людини, то одним з найважливішим напрямків становлення струнного інструментарію з давніх-давен був пошук різноманітних часто незнайомих привабливих тембрів. Люди не могли не помітити, що звук, видобутий із струни простого монохорда щипком пальця, відрізняється від звука, видобутого з цієї ж струни шкіряною чи роговою пластинкою або протягнутим по цій струні луком (смичком). Іноді ці нові тембри звука з’являлися несподівано. Наприклад, у пошуках голоснішого звучання людина могла вдарити паличкою по струнах монохорда чи гусел і відкрити можливість не лише голоснішого звучання, а і нового характеру звука, і способу гри, більш придатного для жвавої, ритмічної танцювальної музики. Так народжувалися ударні струнні інструменти.
Як уже відомо, у середині групи інструменти поділяються залежно від способу звуковидобування. Отже, струнні інструменти поділяються на щипкові, смичкові та ударні.
До струнно-щипкових інструментів відносяться інструменти з резонаторним ящичком тобто, цитроподібні – цитри, каягим та каяго (Японія), ганза, самуюс, бусоі, хаде, губо, бобре, хунго, калове, паголо, туіла, целебос, сулеппе, віна, говра, валіга, кані, литовський канклес, гуслі, кото (Японія), данчані (В'єтнам), ятго (Монголія) – (крилоподібний корпус); латинський кокле, карельський і фінський кантеле, литовський канклекс, естонський каннель (човникоподібний корпус), канон, марійський кюсле; та чашечні – ліра, кіфа, кітера; грифові-лютнеподібні – гітара, дала-фіндир (Осетія), лютня, акам, кадам, гамба, гу, вамбі, домра, домбра (казахський 2х сторонній ін-т), балалайка, тар, саз (грушеподібний корпус), мандоліна, домрелла (електричний струнно-щипковий інструмент без деки); арфоподібні – арфа (крючкова, хроматична, ліонська хроматична, пальцева), арпінелла та кассо; кобза, бандура, теорба, торбан...
До струнно-смичкових інструментів відносяться інструменти зі смичком –скрипка, альт, віолончель, контрабас, гудок, бас, басоля, козобас, сербсько-хорватський гусле, віола, смичкова ліра та інструменти з колесом (колісно-клавішна ліра) [54].
До струнно-ударних інструментів відносяться цимбали, клавесин, клавікорд та фортепіано.
Групу щипкових хордофонів можна поділити на підгрупи, розділи та підрозділи за такими головними критеріями:
– зовнішня характеристика: конструктивні особливості арфоподібних, цитроподібних та лютнеподібних інструментів відрізняються в першу чергу зовнішнім виглядом. Арфоподібні інструменти мають вертикальну міцну опору, складаються з резонаторного корпусу, з шийки між декою, колонки в якій розміщені ричаги механізму перестройки і з'єднуючої їх в верхній частині дуги з колонкою і дисками педального механізму. Кожна з семи педалей може фіксуватися у трьох положеннях і регулює висоту визначеної струни по цілому діапазону. У кожної з педалей є три зарубки, струни використовують переважно капронові, це двосторонній інструмент навідмінну від лютне та цитроподібних.
Лютнеподібні інструменти мають опуклий корпус та гриф завдяки якому на більшості лютнеподібних використовують ладкову гру. Струни можуть використовувати як жильні так і металеві. Деякі з удосконалених лютнеподібних інструментів мають систему тонального перемикання.
Цитроподібні інструменти відрізнявся також конструктивними ознаками: різна форма, видовблений суцільний дерев'яний корпус, жилкові або металеві діатонічні струни розташовані віялоподібно, а згодом паралельно до деки, не мали приструнків, кілки і резонатор, розміщений під струнами на всю довжину струн. Струни защипувалися двома руками. Звичайно в конструкції кожного окремого інструменту можливі і винятки (тобто свої особливості). –
видобування звука (щипком – пальцем, плектром, нігтем);
Відмінністю між бандурою, кантеле та гуслями є те, що у грі на інструментах безпосередньо бере участь дві руки, які грають автономно. Граючи на гуслях одна рука закриває струни інша бряцає, на кантеле грають безпосередньо двома руками, а на бандурі грають однією рукою на приструнках, а інша на грифових струнах.
На багатьох інструментах грають не тільки пальцями (арфа), а використовують і штучні нігті (бандура, …), спеціальні наперстки (кантеле), плектри, медіатори (домра, гітара).
У багатьох інструментів є споріднений спосіб звуковидобування – щипок, удар, але в деяких інструментів є відмінності, наприклад у гітаристів основний спосіб звуковидобування є апояндо (гра з опорою – удар) і тірандо (гра без опори на сусідню струну – щипок).
Звуковисотні показники діапазону за рахунок кількості струн, або їх укорочення (при грі струна не змінює висоти звучання – гуслі, бандура, та струна змінює висоту звучання (струна вкорочується) – кобза, кардони (різновид гітари).
В зв'язку з цим є інструменти з грифом (використання ладкової гри) та без грифу. Бандура в цьому випадку виступає симбіозом. На перших етапах еволюції бандура