Реферат

Життя Богдана Ступки

Дата народження: 27 серпня 1941

Місце народження: Львівська область, СРСР (Україна)

Сім'я: дружина Лариса Семенівна

син Остап Богданович Ступка

Освіта: Драматична студія при Львівському театрі ім. М. Заньковецької (1961),

Філологічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка (1963-1965),

Театрознавчий факультет Київського театрального інституту ім. І. К. Карпенка-Карого (1984)

Ранні роки

Богдан Ступка народився в селі Куликове Львівської області в Україні. Хлопчиськом Богдан бачив кров, убитих, повішених. А після війни гуляв із друзями, які розбирали міни й гранати, і знав, як відриваються руки.

Батько Богдана Ступки співав у хорі в оперному театрі, старший мамин брат був солістом, тітка - головним концертмейстером. Богдан із семи років крутився за лаштунками, бачив і чув всіх видатних співаків, Козловський і Лемєшев гладили хлопчика по голівці.

У самого ж Ступки слуху не виявилося, щоправда, коли служив в армії, в оркестрі штабу Прикарпатського військового округу, стукав на барабані, ну а потім в ансамблі «пенсії й пиятики» займався конферансом.

Творчість

До театру Богдан Ступка прийшов, може бути, через страх перед реальним, жорстоким життям: знав смерть із дитинства. Театр зображує життя, тобто там не по-справжньому гинуть, умирають, і так далі. Там у це все грають, грають у життя. Театр - продовження життя, ти трохи підносишся над реальністю, але тільки в художній формі. Театр - не втеча з життя, ні, просто людина знайшла іншу її форму: життя - це життя, театр - це театр.

Богдан Ступка закінчив студію при театрі ім. М. Заньковецької і театрознавчий факультет Київського театрального інституту ім. І. К. Карпенко-Карого.

Вже багато років Богдан Ступка - художній керівник Українського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франко. Але характер керівника може проявити тільки на сцені, через роль, через мистецтво, по-іншому поки в нього не виходить. І спектаклі сам Ступка не ставить, запрошує режисерів. І грає не так вже багато, хоча йому, як артистові, відразу ж кожен режисер пропонує: «Для вас є роль». А от, наприклад, в «Наталці Полтавці» один артист зіграв так, що Богдан Ступка йому навіть сказав: «Мені так не зробити, грай ти». В Києві на цей спектакль не потрапити.

Син Богдана Ступка - Остап - артист у театрі в батька. І всі говорять, що артист гарний. Він якось Богдану Сильвестровичу сказав, жартома: «Тато, поміняй прізвище, чи не занадто - дві Ступки в одному театрі!». Остап грає з батьком у спектаклі «Тев’є-Тевель». Цікаво, що коли Григорій Горін прийшов після спектаклю в гримерку до Ступки, у нього щелепа відпала: «Ви на сцені - єврей, а виявляється - ні. Звідки ви все про цей народ знаєте?» «Хто хоче, той знає», - посміхнувся артист.

Великий артист завжди грає для людей, не для себе. «Я розраховую на публіку, тому що для себе можна сісти в туалеті - і грай собі, скільки хочеш», - вважає актор.

Акторові взагалі частіше звичайного доручали негативні ролі в кіно. Особливо вражаючим вийшов відомий Тимофій Лисенко в багатосерійному телефільмі «Микола Вавілов» (1990). У політичній стрічці Ігоря Гостева «Сірі вовки» (1993) він був ні ким іншим, як Семиприватним, а в драмі Режіса Варнье «Схід – Захід» полковником з органів, що лагодить перешкоди «возвращенцам», що наївно повірили своїй батьківщині.
Та все ж, на превеликий жаль, багатогранний талант актора довгий час не був в належній мірі потребований. Більшість картин, в яких Богдан Ступка знявся за тридцятирічний період (70-і, 80-і, 90-і роки), не стали помітними творами на екрані. Багато з них, що називається, взагалі і не пригадати, навіть прочитавши назву і дізнавшись ім’я зіграного героя. А якщо і залишився в пам’яті який-небудь відважний «вестерн по-советськи» типу «Забудьте слово смерть» (1979), то все одно насилу уявляєш собі, що за персонаж Острової, якого зобразив в цьому фільмі з гонитвою і перестрілками зовні фактурний український актор. Справжній успіх до Богдана Ступки прийшов лише в новому столітті. 21 століття для актора почалося з роботи в історичній драмі українського режисера Миколи Засева «Чорна рада», що розповідає про боротьбу за гетьманську владу на Україні в XVII столітті. Правда, цей фільм залишився широким глядачем непоміченим.

Історичну тему Ступка продовжив в достатньо спірному фільмі Юрія Ільєнко «Молитва за гетьмана Мазепу». Як і картина 30-річної давності новий фільм Ільенко теж неабияк політизується. Мазепа, якого зіграв Ступка. Коли про нього говорять, зазвичай згадують «Полтаву» Пушкіна, де Мазепа - зрадник. А в поемі ж Рилєва «Войнаровський», яку майже ніхто не читав, Мазепа – позитивний персонаж, борець з царським самодержавством. Ось і у фільмі Мазепа - освічена, цікава людина, ведучий в той непростий час тонку політичну гру між Росією, Швецією і Польщею.

Справжній успіх до актора прийшов в 2004 році. У той час Богдан Ступка знімався в двох фільмах одночасно і три місяці мотався між Севастополем і Псковом: тиждень там, три дні тут, потім, навпаки, три дні там, тиждень тут. Це як дві душі, і обидві болять. Вибрати, яка з них ближче, для актора було складно. Але, звичайно, такого подвійного успіху ніхто не чекав - так буває дуже