Не сумнівався актор ні в режисерах - він бачив попередні фільми Павла Чухрая і Дмитра Месхієва і саме тому погодився працювати з ними, ні в операторах Клебанове і Мачильському, ну і в чудових артистах теж, партнерами були Хабенський і Петренко. Цими фільмами були «Свої» Дмитра Месхієва і «Водій для Вєри» Павла Чухрая. Вони були просто одержимі, готувалися до кожної сцени, все продумували, по кілька разів репетирували, якщо щось не виходило, починали знову. Звичайно, для бувалого артиста Ступки це не було нове, але він не чекав від молодих акторів такої серйозності і такого бажання допомогти партнерові. 

Роботи в кіно

Найпершою, і дійсно зоряною в кіно, стала робота Богдана Ступки в прославленій картині Юрія Ільєнко «Білий птах із чорною міткою».

У фільмі описується звільнення румунської частини України в 1939 році Червоною армією. Ступка зіграв бендерівця, одного із братів Дзвонарів, що родом з Буковини, причому, як виявилося такого привабливого, що всі наче збожеволіли. Орест Дзвонарь подался в часи війни до загіну українських націоналістів й повів за собою доньку священика Дану, бажану всіма трьома братами. І у результаті всіх перипетій наклав на себе руки.

Акторові взагалі найчастіше доручали негативні ролі в кіно. Особливо вражаючим вийшов відомий Тимофій Лисенко в багатосерійному телефільмі «Микола Вавілов» (1990). У політичній стрічці Ігоря Гостева «Сірі вовки» (1993) він був ні ким іншим, як Семичасним, а в драмі Режиса Варньє «Схід - захід» (1999) полковником з органів, які ставлять перешкоди «поверненцям», що наївно повірили своїй батьківщині.

І все-таки, на превеликий жаль, багатогранний талант актора довгий час не був належною мірою затребуваний. Більшість картин, у яких Богдан Ступка знявся за тридцятирічний період (70-і, 80-і, 90-і роки), не стали помітними творами на екрані. Багато з них, що називається, взагалі й не згадати, навіть прочитавши назву й дізнавшись ім'я зіграного героя. А якщо й залишився в пам'яті який-небудь лихий «вестерн по-радянськи» типу «Забудьте слово "смерть"» (1979), то однаково смутно уявляєш собі, що за персонаж Островий, якого зобразив у цьому фільмі з погонями й перестрілками зовні фактурний український актор. Справжній успіх до Богдана Ступки прийшов лише в новому столітті...

У новому столітті

21 століття для актора почався з роботи в історичній драмі українського режисера Миколи Засіва «Чорна рада», що розповідає про боротьбу за гетьманську владу на Україні в XVII столітті. Правда, цей фільм залишився широким глядачем непоміченим.

Історичну тему Ступка продовжив у досить спірному фільмі Юрія Ільєнко «Молитва за гетьмана Мазепу». Як і картина 30-літньої давнини новий фільм Ільєнко теж неабияк политизирован. Коли про нього говорять, звичайно згадують «Полтаву» Пушкіна, де Мазепа - зрадник. А в поемі ж Рилєєва «Войнаровський», яку майже ніхто не читав, Мазепа - позитивний персонаж, борець із царським самодержавством. От й у фільмі Мазепа - освічена, цікава людина, яка веде в той непростий час тонку політичну гру між Росією, Швецією й Польщею....

Подвійний успіх

Справжній успіх до актора прийшов в 2004 році. У той час Богдан Ступка знімався у двох фільмах одночасно й три місяці мотався між Севастополем і Псковом: тиждень там, три дні тут, потім, навпаки, три дні там, тиждень тут. Це як дві душі, і обидві болять. Вибрати, яка з них ближче, для актора було складно. Але, звичайно, такого подвійного успіху ніхто не очікував - так буває дуже рідко.

Не сумнівався актор ні в режисерах - він бачив попередні фільми Павла Чухрая й Дмитра Месхієва й саме тому погодився працювати з ними, ні в операторах Клебанові й Мачильскому, ну й у чудових артистах теж, партнерами були Хабенський та Петренко. Цими фільмами були «Свої» Дмитра Месхієва й «Водій для Віри» Павла Чухрая. Вони були просто одержимі, готувалися до кожної сцени, все продумували, по кілька разів репетирували, якщо щось не виходило, починали знову. Звичайно, для колишнього артиста Ступки це не було ново, але він не очікував від молодих акторів такої серйозності й такого бажання допомогти партнеру.

«Свої»

У фільмі «Свої» Богдан Ступка приголомшливо зіграв літнього, але міцного й вольового мужика, який постраждав від Радянської влади в період розкуркулювання. Йому впору б навік озлобитися, мстити заздрісним односільчанам і невдячній батьківщині за роки позбавлень у таборах. Однак, викликавшись стати сільським старостою в служінні у німців, він став піклуватися про те, як вижити самому, своїй родині й іншим мешканцям села на Псковщині, попросту перечекати лиху пору, по-селянськи мудро й навіть із хитринкою терпіти неминуче зло - незваних окупантів, як і раніше тягнучи нелегкий тягар в епоху насильницької колективізації.

Чужинці прийдуть і підуть - а от свої залишаться назавжди. З ними жити й у міру сил добра наживати - не тільки в матеріальному, але й у духовному плані. Тому що морально й по-людськи справедливо все те, що є на користь або ж на догоду життя. Нехай від біглого енкаведешніка народиться в майбутньому дитина в дорогої серцю молодухи, яку ти сам вже не можеш ощасливити, а рідний синок хоч кілька днів помилується зі своєї дівахою - може, і вона теж понесе, як говорять сільські... Важливо, щоб життя тривало незважаючи ні на що й всупереч усьому. Навіть якщо заради цього доведеться вбити німецького прихвосня - поліцмейстера і його п'яну компанію, рятуючи сина, а головне - двох дочок, заарештованих як заручниць.

Екран,