У коді (153-155 такти) соль виконується рівно , фа бекар потрібно підтягувати до потрібної висоти .

Особливу трудність створюють стрибки зменшеної квінти у тенорові партії , над якими диригентові слід загострити увагу виконавців.

Характер звука в кожному епізоді твору – світлий , життєрадісний наповнений енергіює і завзяття сільського гуляння.

ПЛАН ХУДОЖНЬОГО ВИКОНАННЯ

Твір написаний у розмірі 2\4 , тобто в поростому , четвертному.У цьому розмірі , який рахують на два є дві вимірні ритмічні вартості; 2\4 з яких перша доля сильна , наголошена; друга доля-слабка , ненаголошена.Обидві чверті повинні бути відміченими відповідни ми жестами , а саме:

Отже тут треба використати таку схему тактування,яка б складалась з двох жестів(одного сильного,одного слабкого), при чому вона повинна закін чуватись так,щоб можна було відтактувати чверті в наступних тактах.

Починаючи перший жест, ведуть руку енергійним помахом прямо вниз і продовжуючи перший жест поверта ють рукою пів-кругло кривою лінією трохи праворуч,а потім вгору і закінчуюють його перед правою стороною грудей.Другий жест роблять під гострим кутом у напрямі протилежного до попереднього,тобто ведуть руку кривою лінією спочатку трохи вниз,потім ліворуч,а в кінці прямо вгору до вихідної точки. Цей другий жест на відміну від першого слід виконувати легко.На грані кожного жесту не повинно бути зупинки.Цим способом тактуюють всі наступ ні такти твору.Коли ми тактуємо рівномірно, то виходить, що у розмірі 2\4 на половину припадають два жести,а на 2\8 один жест.

Швидкий темп виконня твору вимагає від диригента доброї технічної підготовки,точного виконання структуру диригентського жесту.

Струкрура диригентського жесту поєднює в собі такі складові моменти:увага,замах,миттєва зупинка, стримління, удар-точка,відбиття.Все це супроводжується прискореним жестом і кевком голови.

Акуратне виконання всіх складових структури диригентського жесту,диригентської схеми в поєднанні з функціями лівої правої руки ,вносять у диригування тво ром-точність,виразність, образність, що в цілому створює, як характер окремих музичних побудов,так і художній образ вцілому.

Тактування на два в даному творі, має свої особливості в залежності від метроритмічної будови такту , темпу, динаміки , щільності звукової маси , як в хоровому звучанні так і в фортепіанном супроводі.Якщо перший, п*ятий,де*я тий такти вступу ми тактуємо звичайними , рівними по часу (тривалості) і по схемі жесту,то наступний другий,шостий, десятий такти, вимагають зупинки лівої руки на ноті чет вертної з крапкою, та незначного поштовху другої долі,щоб відділити вісімкову вартість від четвертної з крапкою.

Порівняно легше і схематично рівно, можемо вживати жести в третьому,четвертому,сьомому,восьмому тактах,де метроритмічний малюнок виписаний вісімкамим.

Амплітуду диригентських жестів в перших п*яти тактів поступово зменшуємо,оскільки до цього нас зобов*язує авторське позначення(diminuendo).Починаючи від шостого по дев*ятий такти потрібно виконати crescendo(з одинадця того по п*ятнадцятий) і diminuendo(з п*ятнадцятого по двадцять другий включно). Це вимагає від диригента техніч ного прийому,поступового збільшення амплітуди диригент ських жестів,поступового їх виведення з нижньої позиції третього плану і малої амплітуди диригентських жестів до середньої і високої позиції другого і першого плану та біль шої амплітуди жестівІ навпаки від, при поступовому рухові від ff до p амплітуду диригентських жестів поступово змен шуємо, переводячи руки на другий і третій план, в середню і нижню позицію.Аналогічно виконуємо і наступні такти.

Все це диригент повинен провести при виразному жесті лівої руки,яка допомагає виразити А також посилення динаміки відзначено вилочками: crescendo і diminuendo.

Crescendo ми показуємо відкритою лівою рукою доло нею вверх.При затиханні- долонею до виконавців одночасно рухаючи її вперед до першого плану і високої позиції,а в зворотньому напрямку до третього плану і низької пози ції.

Ще одна особливість тактування при тому,коли з тринадця того по дев*ятнадцятий такти з*являється акордова фактура більш насичена.Тут диригентові слід вжити потужність жес тів для підкреслення щільності звукової маси.Ще одна особливість тактування пов*язана з синкопованим ритмом.(19 - 22 такти)

Синкопа-це,як відомо,таке ритмічне угрупування ,яке постає внаслідок пересування звичайного наголосу з сильної на слабку долю такту.

Особливістю синкопи є те,що вона немовби порушує звичайний ритмічний малюнок.

А про те,поява синкопи в тактах з де*яднадцятого по двадцять другий великою мірою збагачує метроритмічнуструктуру вступу. В даних тактах ця синкопа цікава тим,що вона постає внаслідок злиття слабкої ритмічної вартості,меншої за вимірну з наступною з сильною ритмічною вартістю теж меншу за вимірну в одну ритмічну вартість.

Щоб відобразити в жестах синкопи , в цих тактах диригують так - дійшовши до дев*ятнадцятого такту диригент проводить замах на другі долі і наступний перший жест пер шої долі виконує енергійно,з деяким притиском,а вісімку, яка припадає на «і» другої долі-виконуюють з маленьким поштов хом.Аналогічно виконуються і наступні такти(20-22.)

Отже диригент повинен швидким енергійним жестом відмітити початок кожної синкопи,щоб хористи могли наголо шувати слабкі долі,які внаслідок сполучення з наступними сильними перейняли від них наголос.Так само диригентові слід подбати,щоб чотирьохтактовий синкопований виклад ,де наго лошуються слабкі долі такту, метрична чіткість не втрачалась. Щоб слухач сприймав такі ритмічні угрупування ,як винятко вий і не втрачав правильної метричрної орієнтації.

Фортепіанний(оркестровий)вступ до хору має ряд важли вих технічних поблем,виконання