1) жанрово-танцювальне і духовне, звернене до релігійних ідей (кантати Баха, інші його твори, кантати Букстельхуде);

2) мажор і мінор (заслуга бароко у виділенні цих двох протилежностей);

3) гігантські композиції («Пристрасті», Месси, ораторії…) і лаконічні номери;

4) чергування елементів (в сюїтах, концертах, операх);

5) подвійність відношення до художнього простору, ясність, раціональність і одночасно ірраціональність, розмитість. Простір бароков музиці має вертикальні орієнтири; головні види руху в ньому – підйом до неба або спуск в пекло. У теорії музичної риторики це виражається фігурами підйому і спуску. Таким чином, світ фізичний виявляється всередині людини. Людина і світ – один.

6) час, що відображає непостійність, мінливість світу. Характерна деталь музики бароко – відлік, незмінно пульсуючий ритм. Музика бароко створила і особливий тип контрасту: час поточний, що змінюється (час людського життя) і час застиглий (час вічності): контраст темпів в численних творах; жанри варіацій на незмінний бас, хоральні прелюді;

7) хаос – порядок. З строкатої різноманітності барокових жанрів помітно виділяється жанр прелюдії (фантазії, токкати) і фуги. Він не вийшов за межі епохи, в той час як інші жанри жили і змінювалися ще декілька сторіч. Суть циклу в зіставленні двох принципів мислення: імпровізація, непостійність світу і людини в першій частині і розміреність, впорядкованість, регулярність, монотонність у другій.

У естетиці бароко музика визначалася через точні науки з метою:

1) служіння Богу;

2) прикраси людського життя.

Стиль бароко знайшов своє вираження і в літературі. І якщо архітектура, скульптура і живопис прагнули до єднання, то і в літературі можна спостерігати аналогічні явища: лірика прагне до монументальності, величності. У той же час для неї характерна детализація (Драйден «Бенкет Олександра, або сила гармонії» 1697 р.)

У той же час відбувається відродження героїки, особливо у французькому романові:

1) Мадлен де Скюдері «Артамен або великий Сір» (1649-1653). Відмінні риси: громіздкість, багатослівність, подробиці і мальовничість описів; риторична величність мови героїв;

2) «Міщанський роман» (1666 р.) Антуана Фюретьера;

Своєрідне перетворення стиль бароко отримав в театрі. Цьому жанру властиві:

1) умовність, витіюватість стилю;

2) своєрідна мова з включенням простонародних слів;

3) динамікадії;

4) складна композиція;

5) пихатість, афектація.

Таким чином, культура бароко займає величезний історичний простір: рубіж XVI-XVII ст. – XVIII ст. Його поява історично закономірним результатом, підготовленим всім попереднім розвитком. Неоднаково знаходив своє перетворення стиль в різних країнах, виявляючи їх національні особливості. У той же час мав спільні риси, типові для усього європейського мистецтва і для всієї європейської культури:

1. Церковний догматизм, що привів до посилення релігійності;

2. Збільшення ролі держави;

3. Підвищена емоційність, театральність, перебільшеність всього;

4. Динаміка, імпульсивність;

5. Декоративність, мальовничість, надмірність елементів…

У також час, бароко підготувало нову епоху – епоху Просвіти. Мистецтво цього стилю живе, розвивається аж до наших днів (мистецтво рококо, «неокласицизм», що відроджує передусім барокові форми, «нововіденська школа» в музиці, що звертається до майстрів суворого стилю…)

Світ бароко такий же безмежний, як і світ людської душі. Строкатість життя, що переповнює музику цього часу уживається з напруженим духовним пошуком. Серце і розум, любов і пізнання – ось ряд антиномій, що відносяться до сфери сприйняття мистецтва.

10. Список використаної літератури

1. Історія мистецтва зарубіжних країн. Том 3. М., 1964

2. Історія західноєвропейського мистецтва III-XX ст. М., 1940

3. Ліванова Т. Історія західноєвропейської музики до 1789 р. М., «Музыка», 1982

4. Ренессанс. Бароко. Класицизм. Проблеми стилів в західноєвропейському мистецтві. Відповідальний редактор Віллер. М.,'Наука", 1966

5. Розеншильд. Історія зарубіжної музики до середини XVIII ст. М., «Музыка»

6. Російське мистецтво бароко. Відповідальний редактор Алексеєва. М., «Наука»

7. Еськіна Н. Бароко. У журналі «Музичне життя» 1991 р. №1,2

8. Курціус Г. Європейська література. – Париж, 1948. – 340 с.

9. Історія російської літератури. Т. 2. – М., 1948. – 570 с.

10. Матеріали до вивчення історії української літератури. Т.1. – К., 1959. – 280 с.

11. Російська література XVIІІ ст. та слов’янскі літератури. – М., 1963. – 230с.

12. Морозов О. Проблема бароко в російській літературі XVIІ – початку XVIІІ ст. Стан питання та завдання подальшого вивчення. // Російська література. – 1962. - № 3. – С. 14 – 21.

13. Російсько – європейські літературні зв’язки. – М., 1966. – 370 с.

14. Голеніщєв – Кутузов І.Н. Вплив латинської літератури ІV - V ст. на літературу Середньовіччя та Ренесансу. // Вісник давньої історії. – 1964. - № 1. – С. 69 – 75.

15. Драгоманов С. Про шляхи радянської архітектури. // Критика. – 1929. – № 10. – С. 68 – 71.

16. Логвин Г. Українське мистецтво Х-ХVІІІ ст. – М., 1963. – 280 с.

17. Збірник відповідей на питання з літературознавства. – М.,1958.–340с.

18. Нариси з історії українського мистецтва. – К., 1966. – 180 с.

19. Сивокінь Г.М. Давні українські поетики. – Харків, 1960. – 320 с.

20. Хрестоматія давньої української літератури. – К., 1952. – 470 с.

21. Крекотень В.І. Українська ораторська проза другої половини ХVІІ ст. як об’єкт літературознавчого вивчення. – К., 1962. – 560 с.

22. Перетц B.M. Дослідження та матеріали з історії давньої української літератури XVI-XV ст. – М., 1962. – 338 с.

23. Павленко Г.І. Становлення історичної белетристики в давній українській літературі. - К., 1984. – 310 с.

24. Возняк M. Історія української літератури. – Львів, 1924. - Т.3. - Ч.2. –