Курсова робота

на тему:

«Мистецтво стилю класицизм»

План

Вступ

1. Загальні риси класицизму

2. Джерело естетики класицизму

3. Література доби класицизму

4. Естетика живопису доби класицизму

5. Театральна школа класицизму

6. Архітектура класицизму

7. Античні мотиви класицизму

Висновок

Перелік використаної літератури

Вступ

Появу класицизму в Європі сформував вітер змін, який несла із собою наука, що розвивалась на той час. Починаючи із XVI сторіччя наукові відкриття, стрімко проникаючи у свідомість людей, зруйнували стабільність антропоцентричного устрою світу властивого Відродженню.

Класицизм напрям мистецтва минулого, художній стиль, в основі якого лежить нормативна естетика, що вимагає суворого дотримання низки правил, канонів, єдностей. Правила класицизму мають первинне значення як засоби, що забезпечують головну мету просвітити і наставити людину, звертаючи її до піднесених прикладів.

Естетика класицизму відображає прагнення ідеалізації дійсності за рахунок відмови від зображення складної і багатопланової реальності.

Основні правила класицизму полягають в тому, що і високі жанри, і низькі зобов’язані були наставляти публіку, піднімати її настрій, просвітлювати почуття. У трагедії театр вчив глядача стійкості в життєвій боротьбі, приклад позитивного героя служив зразком морального поводження. Герой, як правило, цар чи міфологічний персонаж був головною діючою особою. Конфлікт між обов’язком і пристрастю чи егоїстичними бажаннями обов’язково розв’язувався на користь обов’язку, навіть якщо герой гинув у нерівній боротьбі.

У XVIІ сторіччі пануючою стала ідея, що тільки в служінні державі особистість знаходить можливість самоствердження. Розквіт класицизму був обумовлений ствердженням абсолютної влади у Франції, а пізніше й у Росії.

Розкрити людський характер у розумінні класицистів означає показати природу дії вічних, незмінних у своїй сутності пристрастей, їхній вплив на долі людей.

1. Загальні риси класицизму

У ХУІІ ст. поряд зі стилем бароко, який виразив неспокій та сумнів доби, екзальтоване світосприймання нащадків ренесансу, виник ще один стиль, суголосний раціоналізмові доби – класицизм. Спершу він виникає у Франції на гребені піднесення французької нації, яка в другій половині віку стала наймогутнішою абсолютистською монархією Європи.

У освічених колах суспільства на початку ХУІІ ст. сформувався погляд, що не зрікаючись католицької побожності, людина повинна плекати свою внутрішню свободу на основі раціоналізму. Класицизм – це мистецтво героїчної громадянськості. Прекрасне виступає в ньому як чітке, розумне, логічне, без суперечностей, притаманних реальному життю. Мистецтво класицизму тяжіло до ідеалізованих абстрактних образів, зображувало облагороджену реальність, базуючись на позачасовій красі творів античності. Класицистичні канони – це єдність місця, часу і дії та жорстка ієрархія високих (трагедія, епічна драма, ода) та низьких (комедія, сатира, байка, жанрова побутова картина) жанрів.

Інтелектуальне життя Франції того часу концентрується при дворі короля-“сонця” Людовіка ХІУ. Король любив у всьому величність і славу, престиж і розкіш двору, вишуканий і суворий етикет. Король дбав про мистецтва, тоді постають королівські Академія малярства і скульптури, Академія архітектури, Академія музики і танцю, Академія письма і літератури, які, з одного боку, виховували багатьох молодих митців, а з іншого – нав’язували мистецтву свої критерії і норми. “Хто згідно правил працює, творить красиве мистецтво” (Буало). Якщо мислитель доби ренесансу Мішель Монтень закликав слідувати природі, то в мистецтві класицизму панує “облагороджена краса”, “поліпшена“ природа.

ХУІІ ст. у Франції – століття театру. П’єр Корнель був автором п’єс “Сід”, “Горацій”, де панують ідеї перемоги громадянського обов’язку над особистими почуттями. Ідеалом Корнеля була відважна, вільна людина, що гордує смертю в ім’я обов’язку, який він втілював у образі Геракла. Все на світі залежить від людини і від її доброї волі – головна етична засада його трагедій.

Сюжети п’єс Жана Расіна “Андромаха” і “Федра” змальовують особисті стосунки між людьми, його герої обстоюють свою гідність перед деспотією. Расін – неперевершений майстер вірша, тонкої психологічної характеристики. Пристрасті героїв часто перемагають розум, спричиняють насильство, а розум повинен чинити опір насильству. У Расіна мораль допомагає глибше проникнути в людську натуру і переважає над громадянським звучанням тем.

Одночасно у французьких класичних трагедіях ХУІІ ст. виявилася криза світогляду класицизму, який виявився неспроможним узгіднити устремління до спільного блага з особистим щастям людини.

Великий майстер комедії Мольєр (Жан Батіст Поклен) надав жанрові глибокого суспільного змісту і яскравої театральної форми. Його театр виступав при дворі Людовіка ХІУ, висміюючи риси “світської черні”, підкреслюючи головні риси героїв – носіїв певного характеру. Він вивів цілу галерею образів винахідливих, моторних, переповнених плебейською енергією слуг. Мольєр – автор великих комедій “Тартюф”, “Дон Жуан, або Кам’яний гість”, “Мізантроп”, “Міщанин у дворянстві”. До кола французьких класицистів входили, крім Корнеля, Мольєра і Расіна, також поет Сірано де Бержерак, байкар Жан Лафонтен, теоретик класицизму Нікола Буало. Традицію Мольєра через сто років продовжив П’єр Бомарше, він виводить образ людини неаристократичного походження, т.зв. третього стану, придворного Фігаро у п’єсах “Севільський голяр” та “Одруження Фігаро”, розумного і відважного борця за людську гідність, який говорить своєму панові Альмавіві: ”Вашою єдиною працею було народитися... в той час як мені, загубленому в земній юрбі... лише для того, щоб прогодуватися, довелося виявити більше знань і кмітливості, ніж їх було використано за сто років на управління всіма іспаніями. І ви хочете змагатися зі мною?”

У творах письменників і драматургів зростає вимога до чистоти і математичної точності будови французької мови, як взагалі до форми в мистецтвах. Літературний стиль Ларошфуко стає еталоном з його живістю, точністю і вишуканістю.

Жак Калло був першим з-посеред живописців, хто зобразив театральність людського життя, використав гротеск, збагатив техніку виконання графічного малюнка (Лихо війни, Капріччі, гравюра Страта під дубом).