2. Джерело естетики класицизму

Планета Земля, переставши бути центром світу і перетворившись, стараннями вчених, у піщинку, що обертається навколо Сонця, звела свідомість людини з вершинитворіння Бога у прірву залежності його від безкінечного і мінливого розмаїття світу.

Спроби осмислення законів нової світобудови призвели до появи філософії раціоналізму Рене Декарта. Ця філософія, фактично ставши викликом біблійному устрою світу, практично не тільки намагалася знайти місце людини в новому світі, але і робила цей світ зрозумілим і керованим .

Людина підходила до того, щоб зайняти місце Бога, стаючи перетворювачем природи.

Філософія раціоналізму, збагачена і розвинута працями философів- просвітителів, перетворюючи природу в розумно влаштований механізм, створювала нову ієрархію цінностей, підносячи на саму верхівку розум, роблячи його безсумнівним авторитетом в усіх сферах діяльності людини.

Методологію діяльності визначила формула Декарта:

Пропорційне означає прекраснее. У цьому твердженні джерело естетики класицизму.

Але, якщо естетика це наука про світ виразних форм (створених і митцем, і природою) і про чуттєве сприйняття цих форм людиною, то досвід пошуку відповідності форм, як ідеал естетики того часу, не міг не призвести до постановки питання про виокремлення і відбір головного.

Загострення уваги не на подійно-політичній історії королів і великих історичних особистостей, а на історії людського духу, розуму і проявів їх у досить різних сферах людського буття породила в історії світової культури цілу епоху, ім’я якої класицизм.

Класицизм (від латинського classicus - зразковий напрямок і стиль у європейській літературі і мистецтві кінця XVI початку XIX століть, що продовжував традиції Відродження, для якого характерна орієнтація на античну літературу, що проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування.

Найбільшого розквіту досягає у XVII сторіччі у Франції в результаті кризи ренесансних ідеалів. Хоча саме поняття класицизму народилося пізніше, у ХІХ сторіччі, коли йому оголосили непримиренну війну романтики. Класицизм притаманний майже усім європейським літературам, у деяких існував до початку ХІХ сторіччя. За час свого становлення і розвитку був пов’язаний із багатьма художніми й ідеологічними напрямками. На початку класицизм був мотивований ідеєю абсолютної монархії, пізніше ідеями тираноборства і громадянськості, співзвучними Французькій революції; на заключнійстадії свого розвитку виступив у формі стилю ампір у стилі наполеонівcької імперії. Вищим зразком для класицизму слугувало античне мистецтво, його ідеал гармонії, а також торжество людського розуму.

Естетика класицизму термін введений романтиками в ХІХ сторіччі зразок рафінованої свідомо загостреної акцентації уваги на естетичній сутності мистецтва, доведеної до суворої нормативізації системи художніх правил. Естетика класицизму почала створюватися в Італії XVI cторіччі і досягла свого апогею в XVII сторіччі у Франції в руслі картезіанського раціоналізму, представники якого вважали, що краса та істина досягаються через розум. Саме з раціоналізмом пов’язана нормативність естетики класицизму, що регламентувала мистецтво та літературу встановлюючи вічні й непорушні правила й закони. Для драматургії це закон трьох єдностей (дії, часу і місця). У галузі мови були поставлені вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів.

Зазвичай розрізняють класицизм XVII сторіччя і класицизм XVIII-початку XIX сторіч (останній у зарубіжному мистецтвознавстві часто іменується неокласицизмом), але в пластичних мистецтвах тенденції класицизму намітилися уже в 2-й половині XVI сторіччя в Італії в архітектурній теорії і практиці Паладіо, теоретичних трактатах Вінйолі, Серліо; більш послідовно у творах Дж. П. Белорі (XVII сторіччя), а також у естетичних нормативах академістів болонської школи. Проте в XVII сторіччі класицизм, що розвивався в гострополемичній взаємодії з барокко, лише у французькій художній культурі склався в цілісну стилеву систему. У французькій художній культурі переважно формувався і класицизм XVIIІ сторіччя, що став загальноєвропейським стилем. Лежачі в основі естетики класицизму принципи раціоналізму (ті ж, що визначили філософські ідеї Р.Декарта і картезіанства) обумовили погляд на художні твори як на плід розуму і логіки, що тріумфують над хаосом і плинністю життя.

У різних країнах класицизм мав деякі національні особливості, але існують і спільні риси, що виражають головний пафос цього напрямку. Так стрижевою основою класицизму є уявлення про ієрархічність світу: нижчий рівеньпідпорядковується вищому в спільній системі цінностей. На гносеологічному рівні затверджувався пріоритет розуму над почуттям. Це сформувало головну колізію класицизму конфлікти суспільних і особистих основ, розуму (обов‘язку) і почуття.

Разом із тим, естетика класицизму показує, що класицизму були притаманні риси утопізму та ідеалізації., що зростали в періоди його кризи.

Головним героєм є особистість, здатна на героїчні вчинки. Ідеальний герой класицизму далекий індивідуалізму, ставить спільні інтереси (національні, державні) над особистими, голос розуму над щиросердними поривами; його вирізняє моральна стійкість, правдивість, мужність, нездоланна вірність обов’язку. Сюжети і герої зазвичай беруться з античної міфології, історії.

Серед головних теоретиків естетики класицизму можна назвати Ж.Шаплена, П.Корнеля (Міркування про драматичну поезію та інші тексти), Ф. Обиньяка (Практика театру), Н.Буало (Поетичне мистецтво) та інші. Спираючись на Поетику Арістотеля і Науку поезії Горація та їхні численні італійські коментарі XVI cторіччя, а також на зразки античного мистецтва і словесності, теоретики класицизму спробували вивести ідеальну систему правил (свого роду ідеальну поетику, або естетику), на яку повинно орієнтуватися справжнє високе мистецтво. В основу її було покладено античні принципи краси, гармонії, піднесеного, трагічного. Особливу увагу