У XVII -початку XVIIІ сторіч класицизм сформувався в архітектурі Голландії (архітектор Я.ван Кампен, П.Пост), що породила особливо стриманий його варіант, і в паладіанській архітектурі Англії (архітектор І.Джонс), де в творах К. Рена та інших остаточно склався національний варіант англійського класицизму.

Перехресні зв’язки з французьким і голандським класицизмом, а також із раннім бароко позначилися в короткому блискучому розквіті класицизму в архітектуріШвеції кінця XVII початку XVIIІ сторіччя (архітектор Н. Тесін молодший). Російський класицизм, що створювався під впливом західно-європейського класицизму став згодом явищем національної культури. Еталоном російської класики став Таврійський палац, зведений Старовим.

У середині XVIІI сторіччя принципи класицизму перетворились у дусі естетики Просвітництва. В архітектурі повернення до природності висувало вимогу конструктивної виправданості ордерних елементів композиції, в інтер’єрі розробки гнучкого планування комфортабельного житлового будинку. Ідеальним оточенням будинку ставало пейзажне середовище англійського парку.

Величезний вплив на класицизм XVIIІ сторіччя зробив бурхливий розвиток археологічних знань про грецьку і римську старожитність (розкопки Геркуланума, Помпеї та інших міст); свій внесок у теорію класицизму зробили праці Вінкельмана, Гьоте.

У французькому класицизмі XVIIІ сторіччя визначилися нові архітектурні типи: вишукано-інтимна садиба, парадний суспільний будинок, відкрита міська площа (архітектори. Ж.А. Габрієль, Ж.Ж.Суфло). Цивільний пафос і ліричність сполучилися в пластиці Ж.Б.Пігаля, Е.М. Фальконе, Ж.А. Гудона, у міфологічному живописі Ж.М.Вена, декоративних пейзажах Ю. Робера.

Переддень Великої французької революції (1789-94) породив в архітектурі прагнення до суворої простоти, сміливі пошуки монументального геометризму нової, безордерной архітектури (К.Н. Лєду, Е.Л. Булє, Ж.Ж..Лєкє). Ці пошуки (відзначені також впливом архітектурних офортів Дж.Б. Піранезі) були відправною точкою для пізньої фази класицизму ампір.

Інтернаціональним центром класицизму XVIIІ початку ХІХ сторіччя став Рим, де в мистецтві панувала академічна традиція з нерідкісним для академізму сполу російський ченням шляхетності форм і холодної, абстрактної ідеалізації (німецький маляр А.Р. Менгс, австрійський пейзажист Й. А. Кох, скульптори італієць А. Канова, данець Б. Торвальдсен}.

Для німецького класицизму XVIIІ початку ХІХ сторіччя в архетектурі переважають суворі форми паладіанця Ф.В. Ердмансдорфа, героїчний елінізм К.Г. Лангханса, Д. і Ф. Жилі. У творчості К.Ф. Шинкепя вершині пізнього німецького класицизму в архітектурі - сувора монументальність сполучається із пошуками нових функціональних рішень.

На початку ХІХ сторіччя в англійській архітектурі виявляються риси стилю ампір(Дж. Соун) Національним досягненням англійського класицизмув архітектурі стали високий рівень культури оформлення житлової садиби і міста, сміливі міськбудівні починання в дусі ідеї міста-саду (архітектори Дж. Вуд, Дж. Вуд молодший, Дж. Неш). В інших мистецтвах найбільш близькі класицизму графіка і скульптура Дж. Флаксмена, у декоративно-прикладному мистецтві кераміка Дж.Уеджвуда і майстрів заводу в Дербі.

В XVIIІ початок ХІХ сторіччя класицизм затверджується також в Іспанії (архітектор X. де Вільянуева), Бельгії, країнах Східної Європи, Скандинавії, у США (архітектори Г. Джеферсон, Дж.Хобан; художники Б. Уест і Дж.С. Колі). Наприкінці 1-ї третини ХІХ сторіччя провідна роль класицизму сходить нанівець; у 2-й половині ХІХ сторіччя класицизм один з псевдоісторичних стилів еклектизму. Водночас художня традиція класицизму оживає в неокласицизмі 2-ї половини ХІХ ХХсторіч.

Розквіт російського класицизму належить до останньої третини XVIII - 1-ї третини ХІХ сторіч, хоча вже на початку XVIII сторіччя відзначено творчим доробком (в архітектурі Петербурга) до міськбудівного досвіду французького класицизму XVII сторіччя - (принцип симетрично-осьових планувальних систем). Російський класицизм втілив у собі новий, небувалий для Росії по розмаху, національному пафосу й ідейному наповненню історичний етап розквіту російської світської культури. Ранній російський класицизм в архітектурі (1760-70-ті роки; Ж.Б. Валлен-Деламот, А.Ф.Кокорінов, Ю.М. Фельтен, К.І. Бланк, А. Рінальді) зберігає ще пластику, збагаченість і динаміку форм, властиву бароко і рококо.

Зодчі зрілої пори класицизму (1770- 90-ті роки; В.І. Баженов, М.Ф. Козакі, І.Є. Старов) створили класичні типи столичного палацу-садиби і значного комфортабельного житлового будинку, що стали зразками в широкому будівництві позаміських дворянських садиб і в новій, парадній забудові місторіччя..

Рубіж XVIII – ХІХ сторіч знаменний найбільшими міськбудівними досягненнями в обох столицях Російської імперії. Склався грандіозний ансамбль центру Петербурга (А.Н. Вороніхін, А.Д. Захаров, Ж. Тому де Гомон, пізніше К. І. Росса). На інших міськбудівних забудовах формувалася класична Москва, що забудовувалася в період її відновлення і реконструкції після пожежі 1812 року невеликими садибами із затишними інтер’єрами.

Російський класицизм, щостворювався під впливом західно-європейського класицизму став згодом явищем національної культури. Еталоном російської класики став Таврійський палац, зведений Старовим.

У образотворчому мистецтві розвиток російського класицизму тісно пов’язано з петербурзької Академією Мистецтв (засновано в 1757 році). Скульптура російського класицизму подана героїчною монументально-декоративною пластикою, що складає тонко продуманий синтез з ампірною архітектурою, виконаними в цивільному пафосі пам’ятниками, елегічно-проясненими надгробками, станковою пластикою (І.П. Прокоф’єв, Ф.Г.Гордєєв, М. І. Козловський, І.П. Мартос, Ф.Ф. Щедрін, В.І. Демут-Малиновський, С.С. Піменов, І.І. Теребенєв). Російський класицизм у живопису найбільш яскраво постав у творах історичного і міфологічного жанрів (А.П. Лосенко, Г.І. Угрюмов, І. А. Акімов, А.І. Іванов, А. Є. Єгоров, В.К. Шебуєв, ранній А.А. Іванов).

Деякі риси класицизму властиві також тонкопсихологичним скульптурним портретам Ф.І. Шубіна, у живописі портретам Д.Г.Левицького, В.Л. Боровиковського, пейзажам Ф.М. Матвєєва.

У декоративно-прикладному мистецтві російського класицизму виділяються художнє ліплення і різьблення в архітектурі, вироби з бронзи, чавунне лиття, порцеляна, кришталь, меблі, штофні тканини та інше. З 2-ї третини ХІХ сторіччя для образотворчого мистецтва російського класицизму усе більш характерним стає бездушний, надуманий академічний схематизм так званий спад, властивий кожному