7. Античні мотиви класицизму

Античні мотиви звучали не лише в мистецтві й у культурологічних, філософських, соціально-політичних текстах, вони входили у канву ритуалів, свят, посвячень.

Уся ця активна діяльність сприяла суттєвому переорієнтуванню культурної політики в Росії із столиці із Петрівського російського Амстердаму Петербург Катериненських часів перетворився в Північну Пальміру, місто, де античні мотиви проявилися в усіх сферах культури. Після бароко і рококо класицизм, із його античною орієнтацією, став домінантою в культурній атмосфері міста. Класицизм для Росії був більше, ніж тільки стиль, це свого роду свідчення органічного залучення Росії до художніх процесів, що проходили в Європі. Античність головне джерело класицизму, раціоналізм просвітительської філософії основа естетики класицизму. Античність із шляхетною простотою форм, пропорціями знайшла своє вираження в цій художнійтечії.

Аналогічне бачення античності характерно в цей період і для французької культури. Мистецтво епохи Великої французької революції також прагнуло образів античності і героїзувало боротьбу й ідеали діячів цієї революції. Класицизм в російській культурі другої половини XVIII сторіччя дозволив національно-своєрідно синтезувати досвід не тільки самої античності, але і Ренессансу XV - XVI сторіччя і раціоналістичної думки XVII сторіччя.

Античні мотиви затверджуються в другій половині XVIII сторіччя в усе нових і нових сферах художньої культури у прикладному мистецтві в скульптурі, де затверджується стиль класицизму.

На теренах Російської імперії можна було знайти античні мотиви у меблевому мистецтві бюро, комоди, канапи, крісла знаходять більш суворі форми, в орнаменті затверджуються античні мотиви, контури меблів стають прямими, встановлюється стругана симетрія їхньої конструкції і мотиви декору йдуть від античних зразків. Те ж стосується і виробництва порцеляни. Виробництво художньої порцеляни і скла стало однієї з провідних галузей промисловості Росії другої половини XVIII сторіччя. Заводи, засновані в 1 половині цього періоду вступають у 1770 - 1790 роках у пору розквіту, особливо це стосується Імператорського порцелянового заводу.

Протягом останньої третини XVIII сторіччя в річищі художніх інтересів класицизму майстри порцелянової пластики часто звертаються до античних зразків. У XVIII сторіччі авторами античних орнаментів, що прикрашають порцелянові вироби були Ч. Камерон, Дж. Кваренгі, І.Є. Старов. Щедрін очолював модельну майстерню заводу.

Глибоке сприйняття античних мотивів характерне і для російської скульптури другої половини XVIII сторіччя. У цьомузмісті вирізняється творчість Козловського, головна тема станкових творів якого античні образи і сюжети. Серед героїв творів герої античності Ахіл, Олександр Македонський, боги Амур і Гіменей, зображення імператриці у вигляді Мінерви.

Найбільш плідний період у творчості Козловського - 90-ті роки. З 1795 року він працює в Академії Мистецтв ( серед його учнів - скульптор Піменов). 1801 рік пам’ятник Суворову у вбранні римського воїна, що не стільки зображував полководця, скільки символізував військовий тріумф Росії.

Висновок

Реалізм і натуралізм XIX сторіччя доводять до логічного завершення принцип відображення (або копіювання) тільки видимої дійсності в її ж формах. Естетика до ХІХ сторіччя перетворює естетичну компоненту мистецтва в самоціль, єдину цінність. Естетика тоталітарних режимів (у СРСР сталінського періоду; гітлерівської Німеччинии) повертаються в партійно-ангажованому модусі до принципів ідеалізації і нормативізму, доводячи їх до абсурду і самозаперечення. Мистецтво розуміється винятково як засіб ідеологічної пропаганди і маніпуляції суспільною свідомістю. З розвитком НТП у техноцентристській частині суспільства (ХХ сторіччя переважно) мистецтво починає сприйматися як прикладний засіб у сферах організації середовища існування людини (дизайн, технічна естетика, архітектура, сфери реклами, торгівлі, шоу-бізнесу і т.п.

На відміну від цього естетична цінність класицизму полягає в формі, що лише істинне непідвладне часу. Надаючи величезне значення суспільній функції мистецтва, класицизм висуває нові етичні норми, що формують уяву його героїв: стійкість перед жорстокістю долі і перекрученостями буття, підпорядкування особистого спільному, пристрастей обов’язку, розуму, верховним інтересам суспільства, законам світобудови.

Орієнтація на розумний початок, на істинні приклади визначила і нормативність вимог естетики класицизму, регламентацію художніх правил, сувору ієрархію жанрів живопису від високих (історичний, міфологічний, релігійний) до низьких, або малих (пейзаж, портрет, натюрморт); кожен жанр мав суворі змістові межі і чіткі формальні ознаки. Закріпленню теоретичних доктрин класицизму сприяла діяльність заснованих у Парижі Королеских академій живопису і скульптури (1648) і архітектури (1671).

Список використаної літератури

1. Античные мотивы в русской культуре, - Проблемы культуры и искусства, - СПб.: ТОРЛ, 1996.

2. Данилин Ю. Парижская Коммуна и французский театр, - М., 1993.

3. Державин К. Театр Французской революции 1789-1799, 4-изд. М., 1987.

4. Литературные манифесты западноевропейских классицистов, - М.: Терра., 1990.

5. Роль античных традиций в развитии классицизма XVIII века, - СПб.:Юнкат, 1998.

6. Обиньяк // Літературні маніфести західноєвропейських класицистів. К., 1980.

7. Історія мистецтва зарубіжних країн. Том 3. М., 1964

8. Історія західноєвропейського мистецтва III-XX ст. М., 1940

9. Ліванова Т. Історія західноєвропейської музики до 1789 р. М., «Музыка», 1982

10. Ренессанс. Бароко. Класицизм. Проблеми стилів в західноєвропейському мистецтві. Відповідальний редактор Віллер. М.,'Наука", 1966

11. Розеншильд. Історія зарубіжної музики до середини XVIII ст. М., «Музыка»

12. Еськіна Н. Бароко. У журналі «Музичне життя» 1991 р. №1,2

13. Курціус Г. Європейська література. – Париж, 1948. – 340 с.

14. Історія російської літератури. Т. 2. – М., 1948. – 570 с.

15. Російсько – європейські літературні зв’язки. – М., 1966. – 370 с.

16. Голеніщєв – Кутузов І.Н. Вплив латинської літератури ІV - V ст. на літературу Середньовіччя та Ренесансу. // Вісник давньої історії. – 1964. - № 1. – С. 69 – 75.

17. Драгоманов С. Про шляхи радянської архітектури. // Критика. – 1929. – № 10. – С. 68 – 71.

18. Логвин