основним кредо Баленсьяги: дозволити тканині говорити самій за себе. Французская феминистка и писательница Симона де Бовуар развенчивала новый культ женственности: «Вести жизнь, пронизанную чувством стиля, и не страдать при этом от стресса было под силу лишь хорошо обеспеченным людям, которым не приходилось наряду с этим заботиться о детях и кухне, о стирке и глажке, покупках и уборке». Французька феміністка і письменниця Симона де Бовуар розвінчувала новий культ жіночності: «Вести життя, пронизане почуттям стилю, і не страждати при цьому від стресу було під силу лише добре забезпеченим людям, яким не доводилося разом з цим піклуватися про дітей і кухню, про прання і прасування, покупки і прибирання».
Коко Шанель, що залишилася на той час не при справах говорила: «Діор? А, це той, який не одягає жінок, а набиває їх ... »А феміністки, так ті взагалі заявили, що «новий силует» не несе нічого нового: « Нью лук » нагадує пташку в золотій клітці!»
По-своєму вони мали рацію, але ... саме цього й хотіли після жахів війни багато жінок - стати розніженими і ні за що не відповідати. «Нью лук» означав вибух довгий час придушених бажань, саме тому при показі кожної нової колекції до Діора гуртом збігався весь паризький бомонд.
Розділ ІІ. Епоха Крістіана Діора
1. Творчий шлях Крістіана Діора
Діор, друга дитина з п’ятьох дітей, народився 21 січня 1905 року в містечку Гранвіллі, колишньому рибальському порту на березі Ла-Маншу. Його батько заробив статки на торгівлі хімічними добривами, а мати перетворювала гроші в задоволення. Майбутній кутюр’є вже в юності захопився малюванням, мріяв стати великим художником, але батьки готували синові кар’єру дипломата. Після настійних прохань матері, Крістіан здався і вступив у Вільну школу політичних наук. Однак на цьому його політична діяльність і закінчилася. Замість занять з міжнародного права та географії, майбутній кутюр’є проводив час в музеях, навчався музичної композиції та живопису. У результаті Крістіан Діор і його друг Жан Бонжак в 1928 році відкрили художню галерею, де виставлялися роботи Дерена, Матісса, Брака, Пікассо. Але щастю не судилося тривати вічно. У роки економічної кризи батько Діора, який фінансував галерею, розорився, і підприємство довелося закрити. Перегортаючи сторінки біографії тепер уже легендарного кутюр’є, дивуєшся його завзятості, оптимізму та вмінню починати спочатку на порожньому місці. Після численних негараздів, тільки через 7 років Крістіан Діор повертається в художній світ. За порадою друзів він готує малюнки для французьких модних журналів і швидко завойовує популярність. Незабаром майбутній Куюр’є знайомиться з Піге, у якого Крістіан рік працює модельєром. Але уперта доля знову забирає удачу. Діора призивають в армію. І в третій раз майбутній майстер починає з нуля: знову журнали, знову робота модельєром ... Тільки в 1942 Діору вдається, нарешті, показати своє справжнє обличчя. Перший показ моделей пройшов у особнячку на авеню Монтень на відкритті будинку моди Dior. Затягнуті талії, високо піднятий пишний бюст, маленькі круглі плечі, спідниці до щиколотки, або прямі, або досить широкі - ось основні риси його першої колекції, яка сміливо рве з спадщиною довоєнної високої моди, що розвивалася в бік спрощеності й функціональності. Здавалося, новий силует, названий „нью лук”, злякає покупця, який звик за роки Другої світової до коротких спідниць і квадратних піджаків, але сталося навпаки. Утомлені від обмежень і злиднів парижанки із захопленням прийняли колекцію. Але перший успіх не був остаточною перемогою. Несподіваним протестом відгукнулася пуританська в ті часи Америка. «Як він посмів повернутися до розкоші в країні, паралізованої страйками, де уряди змінюються один за одним, де не вистачає буквально всього?» - Звиклі до незалежності від Парижа за роки війни, американські кутюр’є реагували різко. Був створений клуб на захист коротких спідниць. Діора обвинувачували в тому, що він спотворив жінок.
Згодом, коли ім’я Діор стало еталоном елегантності і краси, майстра все ще продовжували звинувачувати в усіх смертних гріхах. Але кутюр’є суворо дотримувався правила: «Краще нехай тебе схиляють на першій смузі, ніж приділяють два рядки похвали на останній». І цей принцип завжди виявлявся вірним. Так і в 1947 році газетний галас не змогла довести, що новий силует поганий, швидше, привернув увагу до нового слову в світі Високої моди. «Жінки відчули своїм вірним інстинктом, що я не тільки хотів їх зробити більш красивими, але й більш щасливими», - пояснював пізніше свій успіх Діор. Не дивно, що в тому ж 1947 Діор вручили Оскара Високої моди. Цей високий знак відмінності до цих пір присуджується тим, хто вніс принципові нововведення у свою професію. З 1947 по 1957 роки, придумуючи дві різні колекції на рік, Діор продовжував шокувати публіку . Назви ліній різали слух: «Віночок», «Циклон», «Вертикаль», «Тюльпан». Це були образи, яких публіка чекала і побоювалася. Перед кожним показом глядачі тремтіли. Які зміни вони принесуть? Кожна сукня колекції мала свою назву, сюжет «п’єси» був заданий темою колекції і відбивав розмаїтість світу, яким так дорожив Кутюр’є: театр, опера, література, квіти, музеї, Париж. Іноді темою міг стати його інтимний світ: таємниці, карти. Однак бажання керувати невеликим Будинком моди для еліти суперечило вмінню Діора вести справи. Після недовгих роздумів, кутюр’є приймає рішення створити відділ хутра і відкрити фірму «Парфуми Діор». Крістіану Діор належить відомий афоризм про парфумерії: «Духи - це неперевершений відтінок жіночої