Реферат

Методика вокально-хорової роботи з учнями

З першого заняття необхідно приділяти увагу співацький позиції. Першокласники мають засвоїти, що під час співу належить стояти (сидіти) прямо, не вигинаючись, не сутулитися; руки опустити (покласти на коліна); голову тримати вільно (не закидаючи назад). Нижня щелепа і підборіддя не повинні душити на горло. Правильна посадка впливає на якість звучання голосу. Закинута догори голова надає голосу горловий характер. Зігнута спина, закинуті нога на ногу, розслаблений корпус є причиною безбарвного звучання хору. На якості звуку відзначається також положення обличчя і рота. Мускули обличчя мають бути ненапруженими, спокійними, рухи рота – вільними. Дітям треба постійно нагадувати про співацьку позицію. Щоби їм постійно не надоїдали ці правила, треба вибрати ключове слово. Наприклад: «Діти, давайте будемо артистами, приготуймося до виступу». Учні зразу починають поправляти осанку, виконувати всі правила співацької позиції.

Не менш важлива є робота над диханням. Розрізняють три типи дихання: ключичне ( верхньореберне), грудне,діафрагматичне (нижньореберне). Для співу неприпустимим є ключичне дихання (під час такого типу дихання діти піднімають плечі). У шкільній практиці використовується комбінований тип дихання, при чому у молодших учнів переважає грудне дихання, а у старшокласників – діафрагматичне. Та головне, щоби діти дихали природно.

Ритм дихання у співі відрізняється від звичайного спокійного дихання, коли вдих і видих рівні у часі. У співі вдих швидкий, а видих набагато довший, оскільки він має відповідати довжині співацької фрази. Занадто великий вдих («перебір» повітря) веде до форсованого, напруженого звучання голосу і неточної інтонації, бо надмірне повітря душитиме на голосові зв’язки. Діти не повинні робити надто великого вдиху, під час якого повітря душить на голосові зв’язки і м’яке піднебіння, створюючи фальшивий спів. Вдих і видих мають бути спокійними і плавними у піснях наспівного характеру – при повільному та помірному темпі; у піснях жвавих – при нюансах від піано до мецо-форте дихання береться коротко, але точно у часі; характер вдиху і видиху обумовлений характером звуку; не можна допускати в’ялого дихання, яке знижує якість звуку, позбавляє його тембру; неприпустимим також є поривчастий вдих з різким підняттям плечей і грудей. У роботі з молодшими школярами не слід вдаватися до складних і незрозумілих термінів. Найкраще на практиці показати правильне і неправильне дихання. Діти самі мають можливість перевірити правильність співацького дихання, поклавши долоні обох рук дещо вище пояса, щоб відчути нижні ребра. Проте, вправи на дихання без співу не досягають своєї мети. Співацьке дихання виховується у процесі співу, а критерієм правильного співацького дихання може бути тільки співацький звук. Уже на першому занятті учні вчаться брати дихання за диригентським жестом і співати так, щоб дихання вистачило до кінця слова.

Виробити спокійний глибокий вдих допомагає відчуття, наче нюхаєш квітку, а розвинути навичку економного видиху – спів за диригентським жестом учителя, з затримкою дихання перед початком співу.

Дихання для співака є джерелом сили звуку і всіх його відтінків. У поєднанні з діяльністю артикуляційного апарату енергійне дихання обумовлює «опертий звук», тобто зібраний, компактний. Отже, вироблення правильного співацького дихання є ключовою навичкою у навчанні учнів виразного співу.

Зі співацьким диханням тісно пов’язане звукоутворення, що виникає внаслідок змикання й розмикання голосових зв’язок. Їхнє коливання і повітря, яке проходить між ними, утворюють звукові хвилі, від кількості коливань яких залежить висота звуку: чим вона більша, чим коротша хвиля коливань, тим звук вищий і, навпаки: чим кількість коливань менша, чим довша хвиля коливань, тим звук нижчий. Щоб співацький голос звучав рівно по всьому діапазону, необхідно виробити мікстове його звучання – плавний перехід від грудного до головного. Розпочинати виховання голосу належить з примарних (найзручніших ) звуків, поступово розширюючи діапазон вгору і вниз. При цьому м’язова установка плавно переноситься з примарних звуків на сусідні. Ще Михайло Глінка писав: «За моєю методою потрібно спочатку вдосконалювати натуральні ноти (тобто такі, що беруться без будь-якого зусилля), адже, удосконаливши їх, мало-помалу потім можна обробити й довести його до можливої досконалості і решту звуків». Звукоутворення у першокласників пов’язане з вихованням наспівного, протяжного звучання. Досить часто учні переносять навички розмовної мови на спів, звідси – промовляння тексту пісні в її ритмі. Тому, належить прищеплювати учням навик «вести» звук, наче смичком по скрипці.

Зміцнювати й розвивати голос допомагає атака звуку – перехід голосового апарату від дихального стану у співацький. Це початковий момент роботи голосових складок і дихання. Розрізняють такі види атак:

· Тверда, при якій голосові складки щільно змикаються до початку видиху; вона шкідлива для голосових м’язів, тому не придатна для голосоутворення;

· М’яка атака – момент змикання голосових складок майже збігається з початком видиху, який незначно випереджає нещільне закриття голосової щілини. Такого щільного змикання й напруження голосових складок, що спостерігається під час твердої атаки, немає. Закриття голосової щілини збігається з моментом початку звучання, призвуки не виникають. М’яка атака може бути різною, залежно від ступеня змикання (зближення) голосових складок;

· При дихальна атака – змикання голосових складок значно відстає від початку видиху, тому перед звуком вчувається шум повітря, що видихається (при дихання). Спів за такої атаки часто супроводжується сиплим призвуком, оскільки змикання голосових складок у цьому випадку має найменший ступінь і відбувається втрата повітря.

Атака