Мистецтво живопису кінця ХІV-ХVІІІ ст. розвивалося у межах трьох основних напрямків: бароко, рококо та класицизму.

ХІХ ст. у мистецтві живопису пов’язане з виникненням надзвичайно цікавого напряму, що отримує назву імпресіонізм (враження). Мистецтво імпресіонізму підготувало фундамент для подальшого розвитку живопису кінця ХІХ ст., зокрема напряму постімпресіонізму, представниками якого були Ван Гог (1853-1890), Сезанн (1839-1906), Гоген (1848-1903).

Культура ХХ ст. пов’язані з виникненням феномена модернізму (сучасний, новітній). Модернізм – це художньо-естетична система, що складається на початку ХХ ст. і об’єднує художників, які знаходилися на позиціях нереалістичної методології: фонізм (А.Матісс, Р.Дюфі), кубізм (Ж.Брак, Ф.Леже, П.Пікассо), експресіонізм (Е.Мунк, Е. Нольде, Ж.Руо), сюрреалізм (С.Далі, Р.Магрітт).

Процеси, які впродовж ХХ ст. відбувалися у мистецтві живопису україни, пов’язані з художніми пошуками його провідних представників: В.Касіяна, М.Глущенка, М.Дерегуса, В.Зарецького та ін. Тенденції живописному мистецтві україни свідчить про те, що сучасні художники (Т.Сільваші, В.Будніков, О.Животков та ін.) активно працюють у різних напрямах і, спираючись на досвід зробленого, йдуть своїм творчим шляхом, який відповідає їхньому світовідчуттю. Це є яскравим доказом того, що «зв'язок часів у живописі» не переривається.

ІІІ. ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ

3.1 Послідовність виконання

Живопис олією починають писати з підмальовка. Для цього фарбу беруть не густу і відрізу намагаються якомога точніше передати кольорові і тональні відношення.

Спочатку беруться за найтемніші місця – тіні, потім конкретизують і уточнюють зображуваний об’єкт. Щоб пензлем передати об’ємну форму кожен мазок повинен показувати певну чистоту площини предмета, її окрему грань.

В живописі кожен мазок треба класти свідомо, щоб він допомагав виявляти форму, тон і тому подібне. Отже, напрям і характер мазка залежить від форми об’єкта, характеру його поверхні, положення в просторі. При цьому слід пам’ятати, що мазок покладений пастозно, наближає зображення до глядача, а покладений тонко і гладенько віддаляє. Досить часто в живописі користуються лесуванням. Ним не слід зловживати, бо живопис темніє від надлишку олії. Лесування добре лягає на сухий гладенький підмальовок, тому перед цим поверхню живопису слід зашліфувати тонким наждачним папером.

3.2 Організація робочого місця

Перед початком роботи ми повинні організувати своє робоче місце. Є декілька основних правил, яких дотримуються художники. По-перше робоче місце повинне мати хороше освітлення. По-друге фарби, пензлики та розчинник повинні стояти з правого боку. Палітра повинна знаходитися поряд з фарбами або ж ми тримаємо її у лівій руці.

Найкраще малювати роботу при денному освітленні, тоді ми можемо краще розпізнати колірну гамму, і свідомо поставити мазок потрібним нам кольором у потрібному місці.

3.3 Приготування грунту для полотна

Спочатку роблять підрамник, а потім на нього натягують полотно. Степлером прострілюють зверху один раз і знизу один раз, полотно натягують так, щоб нитки лежали паралельно сторонам підрамника, потім прострілюють бічні сторони, щоб була рівновага полотна, після чого з усіх боків прострілюють і натягують таким чином полотно на підрамник. Натягнуте на підрамник полотно ще не придатне для роботи; його як і картон треба покрити грунтом. В олійному живописі користуються клейовими, емульсійними та олійними ґрунтами. Клею в грунт треба добавляти стільки, щоб не було тріщин і від згинання полотна він не обсипався. Зворотній бік полотна має бути чистим. Ґрунти є різних типів, один з них клей ПВА добавляють до теплої води, щоб легше розмішувати на половину, потім цю суміш розмішують до однорідної маси і нею проклеюють полотно, коли полотно висохло роблять іншу масу. Цей клей ПВА на половину з водоемульсією і добавляють 50 гр. оліфи, після чого також розмішують на однорідну масу, потім покривають цим полотно вдруге, коли воно висихає протирають наждачкою для того, щоб поверхня була гладкою, якщо є вияв точкових проміжків, то можна перекрити ще раз, після того як друга прокладка висохне. Клеєві грунти більш стійкіші ніж олійні.

Більшість хімічних змін, що викликають старіння картини, можна пояснити або:

а) впливом кислот і основ (або основних окисів металів) на солі різного складу. В якості прикладу хімічних змін цього типу можна навести почорніння свинцевих білил і посіріння хромової жовтої під впливом сірчаних газів, що знаходяться в атмосфері; побуріння берлінської (залізної) лазурі під впливом лугів; освітлення ультрамарину кислотами, так як і невелику міцність фрески в міському повітрі, причиною чого є повільний вплив сірчаної кислоти;

б) омиленням. Пошкодження олійного живопису виконаного на цементній штукатурці, в якій є вільні луги, можна пояснити реакцією омилення: луги повільно впливають на ліноксин, утворюючи мила і гліцерин, які можна змити водою.

Досвід і вивчення побудови картини, внутрішнього розташування шарів і причин можливих пошкоджень наводять на висновок: стійкість живописного твору залежить не тільки від якості використовуваних фарб, але і від усіх елементів картини. І тільки в тому випадку, коли всіх шари картини технічно бездоганні і їх різноманітність паралізована і урівноважена довготривалою еластичністю, здатністю до розтягнення і взаємних зчеплень (взаємним спаюванням), можна очікувати, що картина буде стійкою за часом.

ВИСНОВКИ

Отже, ми бачимо, що живописний твір є складним організмом, який має велику кількість зовсім різних