У 2004 році до ордену належало 115 священників із 33 приход

2.2 Іоан Георг Пінзель

Іван Георгій Пінзель[2] (Іоан Георг Пінзель, майстер Пінзель[3], пол. Jan Jerzy Pinzel, *~1707[4] — †~1761) — визначний український скульптор середини 18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів.

Біографія

Біографічні відомості про майстра майже відсутні. Його етнічне походження, місце і час народження, а також обставини появи в Галичині та смерті наразі невідомі. В середині 1740-х років він з'явився при дворі магната Миколи Василя Потоцького, який став його головним замовником і патроном. 13 травня 1751 року одружився у Бучачі із вдовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з родини Маєвських[5]. Від цього шлюбу мав двох синів — Бернарда[6] (*1752) і Антона (*1759[7]).

Протягом 1750-60-х років (переважно спільно з архітектором Бернардом Меритином[8]) працював у Львові, Ходовичах (тепер Львівська область), Городенці (нині Івано-Франківська область), Монастириську та Бучачі (обидва — сучасна Тернопільська область). Для творів Пінзеля характерна велика емоційність та динаміка, надання створеним формам життєвих рис.

За наявними документами, 24 жовтня 1762 року Єлизавета Пінзелева втретє вийшла заміж за Беренсдорфа. Отже, Пінзель, імовірно, помер до цієї дати (близько 1761 року, певно, у Бучачі).

Творча спадщина Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ.

Перелік робіт:

-Кам'яні монументальні скульптури Богородиці і святого Яна Непомука у Бучачі (збереглися голови, 1750)

-Самсон роздирає пащу лева

-Кам'яні скульптури для парапету Бучацької ратуші (початково 14, вціліли 9

-Святий Юрій (на парапеті собору святого Юра у Львові)

-Святі Леон та Атанас (статуї покровителів родини Шептицьких на соборі святого Юра у Львові)

-Святий Вікентій та Франциск Борджа

-Скульптури Козака і Невільника, що розриває пута (відомі тільки за документами)

-Алегорія Звитяги

-Вівтар костелу Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці (з 18 скульптур врятовано 5[10])

-Колона зі статуєю Пречистої Діви Марії у Городенці

-Розп'яття для костелу Святого Мартина у Львові

-Благовіщення

-Вознесіння

-Жертвоприношення Авраама (Музей Пінзеля, Львів)

-Богородиця зі сцени Розп'яття

-Розп'яття (варіанти)

-Цар Соломон

-Святий Онуфрій (Рукомиш)

-Ескізи (боцеті)

Вдова Пінзеля вивезла з собою частину скульптурних майстра (6 боцеті). Робилися як ескізи до великих скульптур. Віднайдені 1999 року на мистецькій ярмарці в Мюнхені. Всі (окрім більшого Святого Йосипа) висотою близько 10 сантиметрів.

-Святий Яким, Свята Анна, цар Давид, пророк — ескізи втрачених[11] вівтарних скульптур костелу в Монастириськах.

-Святий Ієронім — ескіз невідомої скульптури.

-Святий Йосип — найбільший за розміром ескіз знищеної скульптури вівтаря костелу в Городенці.

Місцезнаходження

Україна (~62 твори: ~40 у Львівській галереї мистецтв/Музеї Пінзеля, 15 — у Тернопільському краєзнавчому музеї, 6 — в Івано-Франківському художньому музеї, 1 статуя біля костелу Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці)

Польща (Розп'яття із костелу Всіх Святих у Годовиці вивезене під час переселення поляків, тепер у вроцлавському костелі.)

Німеччина (6 боцеті, Баварський національний музей в Мюнхені)

2.3 Бернард Меритин

Бернард Меритин (Меретин, Мердерер, Мереттіні, Меретинич, пол. Bernard Meretyn, *кінець 17 століття — †1759) — визначний архітектор епохи пізнього бароко та рококо німецького або італійського походження.

Працював на західноукраїнських землях, які у 18 столітті входили до складу Польщі. Головним замовником і патроном майстра був магнат і меценат Микола Василій Потоцький, який проводив значні будівельні роботи у своїх маєтках (особливо Городенці та Бучачі).Зміст [сховати]

Біографія

Біографічні відомості про Бернарда Меритина до моменту появи при дворі Миколи Потоцького (початок 40-х років 18 століття) відсутні. Мешкав і працював у Львові, де перебудував Костел місіонерів (1744). Кращі споруди — Собор св. Юра у Львові (1745-70, визначна пам'ятка рококо всього регіону), ратуша у Бучачі з баштою заввишки 35 м (1751), низка костелів та уніатських церков (костел Непорочного Зачаття Діви Марії та церкву Успіння Діви Марії у Городенці, Всіх святих у селі Годовиця та інші.

Споруди Бернарда Меритина виконані в стилі пізнього бароко та рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Велику роль в архітектурі Меритина відіграє скульптура. Працював в парі з таємничим скульптором Пінзелем.

Творча спадщина

-Собор святого Юра у Львові

-Бучацька ратуша

-Костел Непорочного Зачаття Діви Марії у Городенці

-Церква Успіння Діви Марії у Городенці

-Костел Преображення Господнього у Тарногруді

2.4 Микола Василій Потоцький

Анонім кінця 18 століття.Портрет Потоцького в похилому віці. Національний музей, Варшава.

Ім'я при народженні пол. Mikoіaj Bazyli Potocki

Микомла Васимлій Потомцький (пол. Mikoіaj Bazyli Potocki herbu Pilawa, *1712 — †1782) — польсько-український магнат, меценат і скандаліст 18 століття. Староста Канівський (через що увійшов до українського фольклору як пан Каньомвський), воєвода Бельський.Зміст [сховати]

Біографія коротко

В дитинстві Миколою опікувався дядько по матері - польний гетьман коронний Адам Сенявський. Той зробив усе, аби парубок зробив освітню подорож і Микола Потоцький у 1724 році побував у Парижі.

Серед головних маєтків Потоцького - замок і місто Бучач, Золотий Потік, Городенка, Гологори. Від своїх земель був посланцем на сейм і підтримав кандидатуру на польський престол Станіслава Лещинського. Бував при дворі нового короля Польщі Августа ІІІ. Запам'ятався жорстоким поводженням із дрібною шляхтою, селянами і еврейським населенням. Його замок-палац у Бучачі був місцем гучних бенкетів і гріховних утіх.

Відриваючись від свят, планував собі резиденцію в містечку Городенка, де збудував костел з кляштором театинців, греко-католицьку церкву та міст. У 1754 році зафундував монастир-фортецю василіян у місті Бучач. Підтримував домініканський монастир у Підкамені. З політичних міркувань віддав староство канівське львівському каштеляну Юзефу Потоцькому і надалі підписувався як воєвода (тобто князь) Бельський. З 1771 року зафундував перебудову монстиря в Почаєві. Помер в Срібні під Почаєвом. Похований в підземеллях Почаєва. В похилому віці узяв шлюб з Марінною Домбровською, що була родичкою управителя його