Меценат архітектора Бернарда Меритина

Ратуша в місті Бучач.

На жаль, невідомі ні рік народження архітектора, ні його походження.Є вказівки, що походив з німків чи австрійців.Був прийнятий на службу до Миколи Потоцбкого, фактично був придвоним архітектором. Архітектор Меритин співпрацював з видатним скульптором Йоанном Георгом Пінзелем. Помер у 1759 р. Головні будівлі Меритина:

Костел в селі Наварія, можливо, перша робота архітектора.

Перебудова костелу Міссіонерів в місті Львів

Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, Городенка, 1753 р.

Собор Св. Юра, 1745 р.

Ратуша, місто Бучач, 1751 р.

Костел всіх Святих, село Годовиця, 1751-1758 рр.

Меценат Пінзеля

З середини 1740х рр. при дворі магната Миколи Потоцького з'явився скульптор , що назвався ім'ям Пінзель . Потоцький став його головним замовником. У травні 1751 року майстер Пінзель узяв шлюб із вдовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з родини Маєвських. Пінзель мав двох синів, Бернарда і Антона.Свідоцтва про Пінзеля зникают після 1762 року.Отже, Пінзель, ймовірно, помер до цієї дати.

Фундація в Почаєві і смерть

Саме Потоцькому належить фундація в перебудові монастиря в Почаєві. За проектом архітектора Готфріда Гофмана на гроші Потоцького побудовано розкішний храм і монастир на високих терасах,під якими розмістили склепи. Комплекс будов став унікальним зразком архітектури в стилі пізнього бароко і могутнім релігійним центром на теренах України взагалі.

-Лавра в Почаєві

-Інтер'єр собору

-Головний фасад собору

-Необароковий вівтар 19 століття

-Пісня про Бондарівну

2.5 священномученик Йосафат (Кунцевич)

Велику роль у формуванні василіянського життя в Київській Митрополії, після відновлення єдності з Католицькою Церквою, відіграли Київський Митрополит Йосиф Велямин Рутський і св. Йосафат Кунцевич, що на початку XVII століття провели ґрунтовну реформу тогочасного монашого життя, надаючи йому структуру сучасних чинів, впроваджуючи централізацію монастирів. Таким чином з взаємно незалежних перед тим василіянських монастирів, підлеглих владі місцевого єпископа, створено Чин в сьогоднішньому розумінні даного слова. Тому Митрополита Рутського і св. Йосафата можна вважати справжніми засновниками сьогоднішнього Василіянського Чину.

Так сформований Чин Отців Василіян динамічно розвивався в XVII і XVIII століттях, про що свідчить хоча б той факт, що після заборони діяльності Ордену Єзуїтів в Польщі в другій половині XVIII ст. василіяни перебрали провід численних єзуїтських шкіл і гімназій.

Василіянський Чин значно потерпів після поділів Польщі. На російській території був цілковито і остаточно ліквідований, натомість, не без труднощів, перетривав в межах австрійських. Однак у другій половині XIX ст. стало необхідним його оновлення. Реформу провели отці змартвихвстанці. Започатковано її в монастирі в Добромилі в 1882 році, звідти й її назва — Добромильська реформа. Після реформи василіяни знову широко розвинули діяльність місійну і реколекційну, душпастирську і видавничу, а також наукову.

Після I світової війни більшість василіянських монастирів опинилися в межах тодішньої Польщі. В країнах соціалістичного блоку офіційна діяльність Чину була перервана. Всюди, за винятком Польщі, Чин змушений був зійти в підпілля. Протягом багатьох років василіяни виховувалися, молилися і діяли як світські люди. Багато ченців засуджено на заслання і до в'язниць. Багато василіян в Україні, в Чехословаччині, в Румунії і Угорщині загинули за свої релігійні переконання. У 2001 році п'ять Василіян були беатифіковані — проголошені блаженними. Зараз проводиться беатифікаційний процес ще ряду василіян.

Мета діяльності Чину

Метою ЧСВВ, згідно з його Конституціями, є плекання спільнотного життя задля власного освячення через виконання обітів й заповідей любові та задля спасіння ближніх за посередництвом благовістування через проведення місій і реколекцій, наукову та видавничу діяльність, душпастирство і працю з молоддю.

Герб Чину

Герб Василіянського чину святого Йосафата складається з обрамленого дугою вогняного стовпа, що символізує полум'я любові, як постійний дороговказ у служінні Богові й ближнім; вогняний стовп також є символом св. Василія Великого; над вогняним стовпом зображено сонце — символ самого Спасителя-Життєдавця; у сонці вміщена монограма Ісуса Христа, над якою є хрест, як знак слідування за Ним. Увесь герб оточує вінок з двох галузок: дубової і лаврової. Дубова галузка символізує постійність і міць у духовному рості і працях, а лаврова — есхатологічну, вічну нагороду для переможців.

Структура Чину

Від 1617 року Василіянський Чин є централізованою організацією, на чолі якої стоїть Протоархимандрит. Монастир, який є осідком Протоархимандрита та чотирьох його дорадників, знаходиться в Римі. Протоархимандрита обирає Генеральна Капітула Чину терміном на 8 років. З липня 2004 року Протоархимандритом Василіянського Чину є о. Василій Ковбич.

Протоігумен Української Провінції ЧСВВ (2004—2007) о. Григорій Гриньків під час похорону Івана Павла ІІ

Чин поділяється на Провінції, якими управляють Протоігумени. Провінції складаються з монастирів й резиденцій (резиденції — це малі монастирі, які мають менше, ніж 6 ченців), на чолі яких стоять ігумени і настоятелі. Провінції, як правило, знаходяться в межах однієї держави. На 2006 рік існують такі Василіянські Провінції: Найсвятішого Спасителя в Україні (до якої з 1992 р. тимчасово долучена Закарпатська Провінція св. Миколая), яка включає 29 монастирів і резиденцій, Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в Аргентині (3 монастирі), св. Йосифа у Бразилії (15 монастирів), Пресвятого Серця Ісусового в Канаді (10 монастирів), св. Стефана в Угорщині (5 монастирів), Покрова Пресвятої Богородиці у Польщі (4 монастирів), св. апостолів Петра і Павла у Румунії (3 монастирі), св. Кирила і Методія у Словаччині (6 монастирів) та Успення Пресвятої Богородиці в США (7 монастирів).

З 19 липня 2007 року Протоігуменом української Провінції є о. Йоанікій Чверенчук.

Опис чернечого одягу василіянина

Чернець-василіянин у повному чернечому одязі

Згідно з Конституціями ЧСВВ, чернечий одяг василіянського ченця складається з ряси (габіта) чорного кольору, що