Свідчення порівняння Марії з Вітанії з Марією Магдалиною вперше зустрічається в «Тлумаченнях на пісню піснею» Іполита Римського, який вказував, що першому, кому явився воскреслий Христос, були Марія і Марфа. Річ, очевидно, йдеться про сестер Лазаря, але поміщених в контекст ранку Воскресіння, в якому в усіх чотирьох Євангеліях на справді фігурує Марія Магдалина. Порівняння всіх жінок які є в євангелієвських розповідях про помазання Ісуса, з Марією Магдалиною на кінець було визнано римським папою Григорієм Великим(591р.)

В народних розповідях жителів середньовічної Європи образ блудниці Марії Магдалини, що розкаюється, набув сильної популярності і яскравості, і закріпився до наших днів. Підкріплення і літературну обробку цей міф знайшов в «Золотій легенді» Якова Ворогінського-другій по розповсюдженню в Середньовіччі книзі після Біблії.

В XX ст. католицька церква, прагнучи до виправлення можливих помилок тлумачення, пом’якшує формулювання-після реформи 1969 року в календарі Novus Ordo Магдалина уже не фігурується як «та, що розкаюється». Але не дивлячись на це, традиційне сприйняття її як блудниці, що розкаюється, яке протягом віків склалось масовою підсвідомістю завдяки дії великої кількості витворів мистецтва, залишається незмінним.

В західно-європейських легендах повідомляється багато подробиць, наприклад, її батьків звали Сір і Євхарія. Інколи розповідається, що Магдалина була нареченою Іоана Богослова, який зрікся цього шлюбу заради служіння Богу.

Багато розповідається про її проповідницьку діяльність, яка на відміну від візантійських розповідей, пов’язана не з Малою Азією, а з територією Франції.

Як розповідають, після Розп’яття марія разом з своїм братом, сестрою Марфою і святими Максиміном, Мартеллом і Кидонієм направились проголошувати християнство в Галлію, в місто Массилію (Марсель).

Друга половина життя Магдалини, згідно цим західним легендам пройшла так: вона відправилась в пустиню, де тридцять років вела відлюдний спосіб життя оплакуючи свої гріхи. Її одяг зітлів, але оголене тіло прикривало довге волосся. Її, вимучену і стару, кожної ночі ангели возносили на небеса, щоб зцілювати-Бог годує її їжею небесною, а ангели кожного дня піднімали її в небо, де вона слухає співи небесного хору «тілесними вухами».

Перед смертю Магдалину сповідує випадково забрівший у ці краї священник. Святий Максимін відправляється до неї, проводить з нею останні хвилини (при чому Марія Магдалина при зустрічі з блаженним Максиміном молиться в хорі ангелів, піднявшись над землею на відстані двох ліктів). Потім він ховає свою стару спільницю в збудовану ним церкву.

Для розуміння змісту легенди важливо, що сюжет аскези Магдалини має багато паралелей чи навіть можливих прямих запозичень із життя святої Марії Єгипетської, про яку, на відміну від Магдалини, прямо свідчиться, що вона була блудницею. Дослідники відмічають, що запозичення можливо виникло в IX столітті і атрибути з сюжетами двох святих злились. Блудниця Марія Єгипетська являється ще одною жінкою образ якої співпав з Магдалиною і вніс свою частинку в сприйняття її як грішниці. Розповідь про Марію Єгипетську ліг в основу легенди «Про відлюдницьке життя» Марії Магдалини. Також згадується вплив легенди про блудницю святу Таісію Єгипетську, відому куртизанку.

Західно-європейський вчений Віктор Саксер вивчав ступені пройденого шляху культу Магдалини на заході, починаючи з її появи в мартирологах VIIIст. І першої згадки про її мощі в абатстві Нотр-Дам де Шелль приблизно в той же час.Для характеристики ситуації він вводить термін «Магдалинівське бродіння в XI ст.»

Очевидно, справжній розквіт її культу пов’язаний з успіхом церкви в бургундському місті Везелі, коли в 1059 році абатство, що там знаходилися, яке спочатку поклонялося Богородиці, було передано Магдалині. Монахи цього абатства випадково знайшли, що з невідомого часу володіють мощами Магдалини. Потрібно було придумати заплутану історію, щоб пояснити, як святі останки попали з Сходу в Бургундію; а оскільки на право володіння реліквією претендували і інші церкви, її пов’язали з легендою, ніби Марфа, Марія і Лазар морем прибули із святої землі в Прованс. Везеле процвітав, став центром паломництва, поки в XIII столітті його частково не затьмарили Сент-Баум і Сен-Максимін в провансі, також пред’явивші право на володіння мощами Марії Магдалини.

У 1084 та 1094 роках дівчатка, що народилися у Франції, вперше отримали ім'я Мадлен на честь святої. У 1105 році Жоффруа Вандомський склав проповідь «Во славу благословенній Марії Магдалині», де виклав майже все, що було відомо про цього персонажа. Петро з Целле іменував її meretrix і підкреслював її ненаситну пожадливість. Але Жоффруа Вандомський писав, що вона «сповідує свої гріхи» і тим рятується, вклонившись Христу. Вона стає навіть провідником спокути - «зціливши не тільки свої рани, але й рани інших грішників, і кожен день зцілює нових». Жоффруа протиставляє Магдалину навіть апостолу Петру, якого вона перевершує в любові до Господа. Потім він продовжує розповідь про її життя з того місця, де закінчується євангельський сюжет. Він відштовхується від легенди «Про відлюдницьке життя» і зображує її аскетом.

Його розповідь заснована на працях безлічі попередників - отців церкви, згаданих вище, включаючи Амвросія, Августина, Григорія Великого, а також на проповіді, приписуваній Одо з Клюні (бл. 1000), яка визначає роль Магдалини в плані порятунку: «Звершилось так, що жінка, що впустила смерть у світ, не повинна перебувати в немилості. Смерть прийшла у світ руками жінки, проте звістка про