1-ша світова війна викликала занепад європейської кінематографії, і американська, користуючись ослабленням конкурентів, швидко завоювала світовий кіноринок. Створювалися нові фірми — «Парамаунт», «Метро», «Фокс філм корпорейшн», «Коламбія», «Ферст нешонал», «Юнайтед артистс». Ведучі фірми будували і здобували мережі кінотеатрів. Незалежним кінотеатрам було нав'язано систему «блок-букинг» — примусова покупка фільмів визначеної фірми. Інтенсивний розвиток кінопромисловості при гостроті конкуренції вимагав великих фінансових витрат. Ресурси надавали нью-йоркські банки. Так почався процес экономчного і идеологічного підпорядкування Голівуда великому капіталові. Масовий характер виробництва привів до стандартизації продукції. У погоні за касовим успіхом кінодільці спиралися в основному на «систему кінозірок», рекламу і повторення сюжетних схем у рамках основних жанрів — вестерна, комедії, мелодрами, пригодницького фільму, костюмного та історичного фільму.

Пластичною виразністю володіли фільми Дж. Штерн берга «Мисливці за порятунком» (1925), «Підпілля» (1927), «Доки Нью-Йорка» (1928), герої яких — мешканці нетр, відщепенці суспільства, злочинці. Головними в цих фільмах були увага і співчуття до знедолених, емоційність обстановки дії. Фільм «Парижанка» (1923), поставлений Чапліном (сам він не знімався ), порушував звичну схему мелодрами; основна тема фільму— людське достоїнство, погублене владою грошей. Це був єдиний фільм Чапліна драматичного жанру. У жанрі комедії успішно працювали Г. Ллойд, що створив образ енергійного, заповзятливого американця, X. Лэнгдон, який грав інфантильного простака, і Б. Кітон. Маскою Кітона була соромлива неусміхнена людина. Його герой звичайно вступав у єдиноборство з грубою силою і з величезними механізмами, що лякають. Акторські й акробатичні здатності Кітона, розмаїтість і винахідливість трюків забезпечували високий рівень його комедійної майстерності.

У 1922 у кіно дебютував основоположник американського документального кінематографа Р. Флаерті. Його фільм «Нанук з Півночі» про мисливця-ескімоса, правдивий і поетичний, зробив великий вплив на розвиток світового кіно. Наступна картина Флаерті «Моана Південних морів» (1926) про життя полінезійців не була прийнята Голівудом. Флаэрти відновив роботу в кіно лише в 1934 у Великобританії [3;84].

До кінця 20-х рр. відвідуваність кінотеатрів упала. У пошуках нових засобів для залучення публіки фірма «Уорнер бразерс», що знаходилася на межі краху, купила в «Белл телефон компані» право на звукову апаратуру. У 1926 вийшли фільми режисера Кросленда «Дон Жуан» із музичним супроводом і в 1927«Співак джазу» з музикою, діалогом і шумами. Звукове кіно швидко завоювало успіх у публіки (число глядачів у 1927—29 зросло майже вдвічі).

У 30-х рр. склалася монополістична система Голівуда, де на частку п'яти найбільших фірм («Метро-Голдвін-Майер», «Парамаунт», «Уорнер бразерс», «XX століття — Фокс », РКО) приходилося 90% випуску і прокату. Незалежне виробництво збереглося у скромних масштабах.

Поява звуку в кіно на деякий час загальмував розвиток виразних засобів кіномистецтва. Недосконалість звуку апаратури змусило відмовитися від руху камери, від складних мізансцен, натурних зйомок, обмежило можливості монтажу. Основним матеріалом стали екранізації театральних п'єс, з екрана зазвучали нескінченні діалоги. Головна увага приділялася синхронності мови. Однак вже в 1929 у фільмі «Аллилуйя» та «Оплески» Р. Мамуляна намітилися ознаки успішного синтезу зорової і звукової образності. Вдосконалювання кінотехніки у 30-х рр. дозволило поступово перебороти труднощі освоєння звуку. В американське кіно прийшли актори, що мали досвід роботи в театрі і що володіли сценічною мовою: Б. Дейвіс, К. Хепберн, П. Муні, С. Трейсі.

Розвиток американського документального кіно в З0-і рр. проходив поза Голывудом. За замовленням Міністерства сільського господарства режисер П. Лоренц у фільмах «Плуг, що зорав рівнини» (1930) про ерозію ґрунтів і «Ріка» (1937) про руйнування русла Міссісіпі розповів про загрозу, що нависла над природою і людьми. У 1937 з ініціативи президента Ф. Рузвельта була утворена Служба кіно США, де Лоренц зняв картину «Боротьба за життя» (1939), а Флаерті, залучений до співробітництва Лоренцом, поставив фільм «Земля» (1939) про тяжке положення американських фермерів. Але гостра викривальність картини «Земля» привела до того, що фільм не був випущений на екрани. У 1940 Служба кіно припинила існування. Досягненням документального кіно став органічно вмістивший документальні і ігрові епізоди фільм режисера Л. Гурвіца і П. Стренда «Рідна земля» (1942), де звучав протест проти антидемократії, практики монополій у їхній боротьбі з профспілковим рухом.

Агресивність німецького фашизму, наближення 2-й світової війни викликали появу картин, перейнятих тривогою перед фашистською загрозою. Фільм «Чорний легіон» (1937, реж. А. Майо), «Визнання нацистського шпигуна» (1939, реж. А. Литвак), «Познайомтеся з Джоном Доу» (1940, реж. Капра) викривали діяльність про-фашистських організацій. Їдкою сатирою на нацистську Німеччину став фільм Чапліна «Великий диктатор» (1940). У картині «Громадянин Кейн» (1941) реж. О. Уэлс створив образ газетного магната, який у погоні за владою зневажає всі людські цінності і приходить до духовного спустошення. Новаторська сюжетна побудова (характер Кейна відтворюється з обривків спогадів його людей, що знали,), майстерність оператора М. Толанда, прекрасний акторський ансамбль на чолі із самим Уэллсом зробили фільм видатним витвором американського кіно.

Після вступу США в 2-у світову війну, у груд. 1941 почало створюватися кіно воєнної тематики. В основному вони трактували події війни поверхово, у жанрах мелодрами («Касабланка», 1943, реж. Кертиц) або пригодницько-шпигунських «бойовиків». На їхньому тлі виділялася вірогідністю «Історія рядового