Найбільш яскраве втілення тема війни одержала в документальному кіно. У жанрі фронтового репортажу були зроблені такі видатні витвори, як «Битва за Мидуэй» (1942, реж. Форд), «Мемфіс Белл» (реж. Уайлер) і «Битва під Сан-Пьетро» (реж. Дж. Х'юстон) — 1944. Публіцистична серія фільмів «Чому ми воюємо?» режисера Капри ставила метою в дохідливій формі пояснити глядачеві зміст і задачі боротьби антигітлерівської коаліції.

1.2 Роль кінодокументів періоду 2-ї світової війни

Події Другої світової війни знайшли яскраве відображення в кінодокументах, що зберігаються в ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного. Завдяки своїй специфіці хронікально-докуменальна кінозйомка умовно долає часовий бар'єр, переносить нас у воєнні роки і робить безпосереднім свідком минулого. Ще однією особливістю даного виду документів є те, що за допомогою кіно- або телеекрану доступ до інформації одночасно може мати широке коло користувачів.

Виявлення і збирання кінодокументів періоду Другої світової війни розпочалося з 1942 р., коли було створено оперативну групу Управління державними архівами НКВС УРСР для організації роботи архівних установ у прифронтовій смузі. В Україні ця робота розпочалася вже у січні 1943 р. з ретельного перевіряння приміщень, де розташовувалися німецькі підрозділи чи штаби, а також установ, організацій і підприємств, що функціонували на тимчасово окупованій території. Станом на 30 серпня 1944 р. на державне зберігання надійшло 140 частин трофейної кінохроніки загальним метражем до 45 тис. метрів, серед яких - 35 документальних кіножурналів, що відображали воєнні епізоди за участю німецьких військ на Східному і Північно-Африканському фронтах. Планове виявлення та збирання кінодокументів періоду 1939-1945 рр. було започатковано у 1947-1948 рр. з Центрального державного архіву кінофотофонодокументів СРСР, який, після відповідних домовленостей і дозволу МВС СРСР, передав українському архіву значну кількість документів відповідної тематики.

На сьогоднішній день у ЦДКФФА зберігаються за період Другої світової війни: 121 номер кіножурналів "За радянську Україну", "Радянська Україна", випуск яких було припинено з початком окупації українських земель і відновлено 1943 р. групою українських кінодокументалістів на базі Центральної студії кінохроніки; 9 номерів кіножурналів "Союзкиножурнал", перший номер кіножурналу "Сражающаяся Польша"; 39 документальних фільмів. Окрему групу складає трофейна німецька кінохроніка, яка налічує 29 кіножурналів "Wochenschau" ("Німецький тижневий огляд") і 3 кінофільми. Цінним джерелом є також 100 одиниць обліку (так званого кінолітопису) окремих, не змонтованих сюжетів, які не увійшли до готової продукції.

Майже водночас з комплектуванням архіву розпочалося й використання інформації кінодокументів, яке мало чітке пропагандистське спрямування і викривало злочини фашистських окупантів. Кадри кінохроніки звинувачували нацистів у руйнуванні українських міст і сіл, звірствах по відношенню до радянських громадян у м. Києві, Полтаві, Сталіно, Осипенко та ін. та допомагали відповідним органам викривати нацистських злочинців та їх прислужників. Окрім того кінодокументи вперше було використано у системі доказів, висунутих обвинуваченням на Нюрберзькому процесі 1946 р., а сам процес відображено у кінострічці "Суд народів", що зберігається в архіві [5;487].

Поряд з кінодокументами вітчизняного походження інтенсивно використовувалася й трофейна кінохроніка. У першому півріччі 1944 р. архівом було видано з трофейних кінодокументів: Уряду УРСР - 4 кінофільми і 7 кіножурналів, керівництву НКВС УРСР - 3 кінофільми та 5 кіножурналів; керівництву НКВС СРСР до Москви відправлено 4 кінофільми і 3 кіножурнали.

Співробітники архіву виявляли кінодокументи для підготовки збірників документів, зокрема "Окупаційний режим німців на Україні в 1941-1944 рр", а також виготовляли копії документів на замовлення державних обласних архівів.

Інтенсивно використовувалися кінодокументи для підготовки монографій, публікацій, наукових статей. Впродовж 1970-1980-х рр. за документами архіву зазначеної тематики було опубліковано в "Архівах України" низку джерелознавчих статей, а також 175 фотознімків і кінокадрів з воєнної кінохроніки.

Для організації ефективного використання інформації архівних кінодокументів було видано анотовані каталоги, до яких ввійшли кінодокументи з історії Другої світової війни: "Кинолетопись. Аннотированный каталог киножурналов и документальных фильмов украинских студий (1923-1941)"(К., 1969) та "Кинолетопись. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941-1945 гг. Аннотированный каталог документальных фильмов, киножурналов и киносюжетов" (К., 1975). Однак перший каталог містив інформацію про кінодокументи, які надійшли на державне зберігання до 1969 року, а другий - про кінодокументи вузько визначеної тематики [5;387].

Збільшення обсягів використання ретроспективної інформації, що міститься в архівних кінодокументах та потреба у зручній масовій формі доведення самої інформації до користувачів висунули на порядок денний проблему видання каталогу кінодокументів за 1939-1945 рр. Тому з квітня місяця поточного року співробітниками архіву розпочато підготовку нового видання "Кінолітопис. Анотований каталог кіножурналів, документальних фільмів та кіносюжетів (1939-1945)".

У повоєнні роки українські кінодокументалісти постійно зверталися до архівних кінодокументів, про що свідчать документальні фільми: "Невідомому солдату" (1961 р.), "Прочти и передай товарищу" (1963 р.), "Десант у безсмертя (1965 р.)", "Їй назавжди двадцять"(1967 р.), "Хазяйка Бранденбурзьких воріт" (1969 р.).

Завдячуючи архівним кінодокументам значно поповнився ряд кінострічок про партизанський рух і боротьбу підпільників, відзнятий вітчизняними кіномитцями: "Человек из легенды" (1964 р.), "І згадав партизан" (1966 р.), "Щоденник, знайдений в Аджимушкаї" (1966 р.),