З цікавістю, відчуженістю й професіоналізмом спостерігаючи реальність, яка існує для інших людей, кожний всюдисущий фотограф працює так, ніби його робота трансцендує класові інтереси, а її перспективи — універсальні. По суті, фотографія спершу утвердилась як видовження ока належного до середнього класу flaneur, нероби, що тиняється містом, і світосприйняття такого flaneur точно змалював Бодлер. Фотограф — озброєний фотоапаратом перехожий, "що спостерігає, досліджує, розглядає міське інферно, це вуаєрист, що відкриває для себе місто як осереддя екстремальних чуттєвих насолод. Розкошуючи втіхами спостерігання, вміючи перейматися чужими почуттями, цей flaneur виявляє, що світ "мальовничий". Трофеї Бодлерового flaneur репрезентовані по-різному: знімками Пола Мартина на лондонських вулицях у 1890-х роках та Арнолда Гента на морському узбережжі китайських кварталів Сан-Франциско (обидва користувалися фотоапаратом потай), присмерковим Парижем злиденних вулиць і занепалої торгівлі на фотографіях Атже драмами сексуальності та самотності, зображеними в книжці Брасаї "Нічний Париж" ("Paris de Nuit", 1933) а також образом міста як театру нещасть у книжці Віджі "Оголене місто" ('Naked City", 1945) Flaneur'а приваблюють не офіційні реалії міста, а його темні закутки, занедбане населення — неофіційна реальність за фасадом буржуазного життя, яку фотограф "затримує", так само як детектив затримує злочинця. Фотоапарат, власне, кожного робить туристом у реальності інших людей, а зрештою і в своїй.

Від самого початку професійна фотографія здебільшого означала класовий туризм у широкому розумінні, а більшість фотографів поєднувала огляди соціальних злиднів із портретами відомих осіб або товарів (предмети високої моди, реклама) і дослідженнями голої натури. Чимало видатних фотографів XX ст. (приміром, Едвард Штайхен, Біл Брендт, Анрі Картьє-Бресон, Ричард Ейвдон) теж вдавалися до раптових змін соціального рівня та етичного значення своєї тематики. Можливо, найразючіший контраст становить довоєнна й післявоєнна кар'єра Біла Брендта Шлях від тверезих знімків північноанглійських злиднів у період світової економічної кризи до модних портретів відомих осіб та напівабстрактних оголених тіл в останні десятиріччя його творчості й справді видається досить довгим. Однак у таких контрастах немає нічого дивного чи непослідовного. Переходи від однієї реальності до іншої — від злиднів до пишноти — становлять важливий складовий елемент роботи фотографів.

Ось як пише про це Береніс Ебот: "Фотограф — це par excellence сучасна істота: через його очі теперішнє стає минулим".

Цифрове мистецтво

Цифрове мистецтво найчастіше відноситься до творів мистецтва, створеним на комп'ютері у цифровій формі.

У більш розширеному розумінні, "цифрове мистецтво" застосовується щодо сучасного мистецтва, яке використовує методи масового виробництва або цифрових медіа.

Цифрові технології перетворили традиційні види діяльності, такі як живопис, малюнок і скульптуру, в нові форми, такі, як мережне мистецтво, цифрове монтажне мистецтво (так звані цифрові інсталяції), віртуальна реальність, які тепер визнано в художній практиці.

Взагалі, термін цифровий художник, використовується для опису художників, які використовують цифрові технології в своїй творчості. Це перш за все художники, які працюють за допомогою засобів комп'ютерної графіки, цифрової фотографії та комп'ютерної живопису.

Digital art може бути згенеровані комп'ютером (фрактали, алгоритмічний арт) або створеним з іншого джерела, наприклад, відсканована фотографія або зображення з використанням векторної графіки, із застосуванням мишки або іншого маніпулятора.

Ілюстрація

Ілюстрація (від лат. illustratio ? висвітлення), пояснення словесної інформації наочними прикладами, зображеннями, а також область образотворчого мистецтва, складова частина мистецтва книги. У середньовічних рукописних книгах ілюстрації виконувалися в техніку мініатюрного живопису пером, фарбами, золотом. У процесі розвитку рукописної книги книжкова мініатюра стала вишуканим по техніці самостійним видом мистецтва, що оказали значний вплив на становлення ранніх форм станкового живопису. Пізніше в західноєвропейській рукописній книзі вводяться мініатюри портретного, жанрового характеру, іноді не зв’язані безпосередньо з текстом книги (наприклад, сцени піднесення книги замовникові, сцени пір року). З винаходом друкарства ілюстрація входить у новий етап свого розвитку. В 15 столітті в Німеччині з’являються блокові книги, у яких текст і ілюстрації вирізьблюються на одній дошці, іноді текст до такої книги вписується від руки. В 1460-е роки гравіровані на дереві ілюстрації, сталі включатися в друковану складальну книгу, при цьому ілюстрації часто розфарбовуються від руки.

В епоху Відродження ілюстрація часто займає рівнозначне значення з текстом: сторінка гравюри нерідко чергується зі сторінкою набору. Так був виданий ?Апокаліпсис? с гравюрами на дереві А. Дюрера в 1498. У деяких виданнях кінця 15 століття використовуються умовні ілюстрації, коли зображення абстрактного міста або людини видаються за конкретні міські види або портрети. У цілому для ілюстрацій епохи Відродження характерні чіткість композицій, простота й умовність образних рішень, використання алегорій і эмблематики.

В 17 столітті використання ускладненої техніки гравюри на міді, застосування великих форматів обумовили відрив ілюстрацій від тексту, у ряді випадків ілюстрації публікувалися без тексту (ілюстрації до Біблії голландського видавця Пискатора).

В 18 столітті інтенсивно використовується ілюстрація, гравірована на міді, звичайно невеликого формату (Ш. Эйзен у Франції, Д. Н. Ходовецкий у Німеччині). У