У перші десятиліття 20 століття на противагу стилю модерн (найвизначнішими майстрами якого були О. Бердсли, И. Я. Білібін) висувається рух ?нова друкарня?, що взагалі заперечувало доцільність ілюстрації й ставившее завдання створення візуальної системи книги чисто типографськими прийомами. Однак у сучасному мистецтві книги ілюстрація продовжує займати видне місце. Ілюстративні роботи Р. Дюфи, А. Матисса, П. Пикассо, Ф. Мазереля, Х. Эрни, Р. Гуттузо, У. А Фаворского, Д. Бисти стали видатним досягненням культури 20 століття.

Гумор в ілюстрації.

Книжкова, журнальна й газетна ілюстрація була б бідна без внеску художників-гумористів. Іноді це відбувалося природно, коли майстер карикатури популярний і йому замовляють оформити добуток його улюбленого письменника сатирика, в інших випадках це відбувалося штучно, коли по політичних причинах сатиричні й гумористичні журнали закривалися або піддавалися твердій цензурі (як в 1840-е й в 1930-е роки). Тоді карикатурист, позбавлений можливості друкуватися, брався за книжкову ілюстрацію, робив малюнки для наукових видань. Коли ж художник зі своєю неповторною графічною манерою й специфічним поглядом на життя береться за літературний твір, це дає несподіваний ефект (згадаємо Ж.-И.Гранвиля й Г.Дорі).

В 1910 р. в “Звістках книгарень” М.О.Вольфа з’явилася стаття “Корній Чуковський як критик-карикатурист”, проілюстрована шаржами на героя. Маючи виграшну для шаржування зовнішність, письменник незмінно ставав “видобутком” карикатуристів Любимова, Ре-Ми, В.Маяковського, Ю.Анненкова, С.Чехонина. У вигляді карикатур на себе Чуковський потрапив у свої ж книги: “Телефон” (К.Рудаков), “Муркина книга”, 1924 (художник В.Конашевич). Поетичні сатири Маяковського ілюстрував в “Новому Сатириконе” А.Радаков, на книгах Н.Тэффи (”Гумористичні розповіді”, 1910) спеціалізувався Ре-Ми, аж до революції вона була однієї із самих популярних письменників-гумористів. На початку 1920-х років зовсім зненацька виявився талант гумориста Г.Нарбута (”Українська абетка”, “Байки”), гідного члена групи “Мир мистецтва” - розплідники карикатуристів, що заявили про себе ще в 1905-1906 роки.

В 1950-і роки карикатуристи були покликані на боротьбу з “релігійним дурманом” і багато сил витратили, ілюструючи антирелігійну літературу (А.Логинов “Веселі розповіді зі священної історії”, Л.Таксиль “Цікаве Євангеліє”, П.Гольбах “Кишеньковий богословський словник”, Д.Бєдний “Як 14 дивізія в рай ішла”). Багато карикатуристів успішно оформляли бібліотечки гумористичних журналів “Сатирикон”, “Крокодил”, “Дивак”, які знайомили читачів як із шедеврами світової сатири, так і зі злободенної юмористикой радянських авторів.

Продовжуючи традиції художників-сатириконцев, що проілюстрували “Загальну історію” ще в 1911 році, узявся за радянську класику (романи И.Ильфа й Е.Петрова) К. Ротов у журналі “30 днів”, а пізніше - Кукрыниксы. Н.Радлов в 1939 р. зробив фантастико-гумористичні малюнки до “Чарівникові Смарагдового міста” А.Волкова, а Н.Муратов і Б.Єфімов звернулися до добутків М.Е. Салтыкова-Щедріна (”Історія одного міста”, “Байки”). В 1941 р. байки И.Крилова чудово проілюстрував Н.Альтман.

1970-е роки дали можливість з’явитися “новій хвилі” карикатуристів, вони виявили свої здатності, ілюструючи, зокрема, наукові журнали “Знання - сила” (В.Бахчанян), “Хімія й життя” (М.Златковский і Г.Басыров). В 1990-е роки вийшла серія книг, оформлена москвичами С.Тюниным (Н.Гоголь “Мертві душі”, А.Чехов “Розповіді”, твору Козьмы Пруткова), Л.Тишковым (Л.Кэрролл “Аліса в країні чудес”, К.Чапек “Війна с саламандрами), В.Дмитрюком (М.Салтиков-Щедрін “Історія одного міста”). Петербуржці В.Богорад і А.Сергєєв проілюстрували книгу Сашка Чорного, а Г.Светозаров - роман-фейлетон “Життя моя, побудь із мною” М.Жванецького, що друкувалася в журналі “Аврора” на початку 1990-х років. Через рік його книгу “Рік за два” оформили художники Б.Петрушанский і Р.Габриадзе.