пилом, покриті черв'яками і забуті Єговою. Геєна - це глибока долина, заповнена вогнем, що палахкотить, де грішники мучаться в полум'ї. У відмінності від інших адов інших релігій, в Шеоле раз на тиждень, звичайно ж по суботах, влаштовується вихідний. Що поробиш - шабат і в пеклу залишається шабатом. Християнська картина пекла включає ієрархію злісних бісів, що піддають душі грішників тортурам, задушенням і жарою. Пекло розташоване глибоко під землею. Входи в нього знаходяться в темних лісах, вулканах, туди веде також роззявлена паща Левіафана. У Апокаліпсисі згадується озеро, що горить вогнем і сіркою, - останнє місцеперебування "боязливих і невірних, поганих і вбивць, любодєєв і чародіїв, ідолослужітелей і всіх брехунів". Рідше як знаряддя тортур описуються холод і лід, що відповідає середньовічним уявленням про холодне пекло, а також останнім кругам пекла Данте. Пронизливий холод також характерний для Ніфльхейма, нордичного підземного світу, керованого лютою і безжалісною богинею Хель. Грецький підземний Аїд був областю безрадісної тьми. Гомер описував його, як "жахливу обитель запустіння, якою жахаються самі боги". Аїд розташований або глибоко під землею, або на крайньому заході. Головна річка підземного царства - Стікс, через яку Харон перевозить мертвих. Ті ж, хто особисто образив зевса, полягали в бездонну прірву - Тартар, де піддавалися жахливим мукам. У старогрецьких міфах страждання Прометея, Сізіфа, Танталу і Іксиона виглядають воістину титанічними. У персидському зороастрізме пекло розташоване на крайній півночі, в глибинах землі. Це похмуре місце, брудне, смердюче і таке, що кишить демонами. Там душі проклятих, "послідовників брехні" повинні перебувати після смерті в муках і горі, поки не буде знищений сам Аріман, Владика Мороку. Пекло ацтеків - Міктлан був царством абсолютної тьми, керованим жахливим владикою мертвих Міктлантекутлі. Його обличчя закривалося маскою у формі людського черепа; чорне кучеряве волосся було усіяне очима, подібними до зірок, а з вуха стирчала людська кість. У ацтекській традиції доля індивіда після кончини зумовлювалася не його поведінкою, а займаним положенням і характером смерті. Ті з померлих, які не потрапляли ні в один з видів раю, піддавалися в Міктлане ряду магічних судилищ. Вони повинні були пройти через дев'ять видів пекла перед досягненням останнього притулку. Ці різновиди пеклане слід розглядати як місця, куди грішники потрапляли для покарання. Вони вважалися необхідним проміжним етапом в циклі творіння. Сам космічний процес зумовлював занурення всіх створень в матерію і потім повернення до світла і творця. У індуїзмі і буддизмі існують багаточисельні види пекла. Як і райські світи, вони є місцями, де померлі залишаються назавжди - це просто перехідні стадії
,,Чтоби досягти раю, потрібно переступити через безодню.'''' з М.Ю. Лермонтов.
Добро і зло - класичні опозиції і модифікації у мистецтві
Протистояння чорного і білого дня і ночі, Ангела і демона, добра і зла- насправді уявне. Це всього навсього дві різні сторони однієї і тієї ж суті, які доповнюють один одного. ( Віктор Вазарелі ).
2.2 Композиція моделей в системі «колекція»
Виразність,вишуканість, витонченість форми костюму, її внутрішнього членування, що створені за оригінальним задумом художника, несуть емоційний заряд і при бездоганній виконавській майстерності ці ознаки визначають мистецький твір. Зв’язок форми і змісту, людини і костюму, матерії і форми визначаються, перш за все, гармонією, як основним законом краси.
Гармонія – естетична категорія. Як і в мистецтві, гармонія в костюмі заснована на правилах композиції. Композиція костюму – це основа його побудови,структура цілісності.
Композиція – це об’єднання всіх елементів форми художнього твору в органічне ціле, що виражає образний і художній зміст. І навіть не просто об’єднання елементів форми в єдине ціле, а і сам творчий процес, в результаті якого отримують твір.
Мистецтво костюму як процес відтворення дійсності володіє арсеналом виражальних засобів, якими є форми, лінії, кольори, декор тощо. Всі вони мають подібність до природніх об’єктів – аналогів, які завдяки асоціативному ланцюгу уявлень викликають конкретні образи у людей.
Теорія композиції костюму базується на тектоніці і просторовій структурі. Тектоніка відповідає на питання, яким чином матеріально – технічна природа предмета виражена в його художній формі. Тектонікою називають зорове відображення в формі речей роботи конструкції і матеріалу. Говорячи про композицію конкретного костюму маємо на увазі його характер, особливості організації окремих об’ємів, елементів та деталей, що забезпечують художньо – образну виразність людини в костюмі.
Композиція форми костюму є результатом цілеспрямованої творчої діяльності і наділена певними властивостями.
Композиція може бути статичною або динамічною; визначене співпідлягання елементів може привести до композиційної рівноваги, а при строгій вивіреності загальної побудови і тонкій проробці елементів костюму до гармонійної цілісності його форми.
Образотворчі засоби подачі ескізу – це лінія і пляма(площина,покрита кольором або тушшю. Штрихом або фактурою. Характер лінії залежить від того, які матеріали будуть зображуватися.
Композиційна рівновага – такий стан форми костюму, при якому всі елементи збалансовані між собою. Рівновага базується на розвинутій інтуїції художника.
Нюанс – незначна різниця в лініях,площах, масах, фактурі, кольорі.
Контраст – яскраво виражена різниця в лініях, площах, масах, фактурі, кольорі. Гостра виразність контрасних співвідношень вимагає строгої виваженості складових частин, а нюансні співвідношення можуть привести до в’ялості, невиразності. Тому я користуюся поєднанням контрасних і нюансних співвідношень.
Ритм – певний повтор елементів у проміжку або просторі.
Акцент ставиться для завершення ритмічного руху та виділення основного пропорційного членування, підкреслюючи ті чи інші конструктивні пояси фігури. Акцент може виражатися за допомогою кольору, декору, фурнітури, а також згрупованими
