Перший, Четвертий і П’ятий концерти А.В’єтана обрав для аналізу Л.С.Ауер у своїй книзі “Violin Master Works and their Interpzetation” (Boston, 1925). Він відносить ці концерти до найкращих творів скрипкової музики, Л.С. Ауер ставить їх в ряд з тими найбільш досконалими творами, які завдяки своїм музичним і віртуозним якостям заслуговують внесення в концертний репертуар скрипалів.

Зберігаючи риси концертів віртуозного типу, концерти Вєтана (перші три з них близькі до французького скрипкового концерту першої чверті ХІХ ст.) знаходять явне тяжіння до симфонізації жанру. Вони характеризуються мелодичним багатством, виразністю образно-тематичної сфери, відповідністю романтичного змісту нової, що перевершує рамки класичного концерту форми, і багатими кролористичними засобами вираження, чи йде мова про сольний інструмент чи про симфонічний оркестр, разом з солістом, що бере участь у втіленні музичного цілого.

Концерти В’єтана відносяться до віртуозно-романтичного стилю. Кращим із них неможливо відмовити в змістовності і в явних елементах симфонічного розвитку.

А. В’єтан проявив винахідливість в інструментовці оркестрових партитур своїх концертів, основним чином Першого і Четвертого, в яких поряд із струнними інструментами широко використовуються духові і ударні. Найбільш цікаві для нас є Четвертий і Пятий концерти, в яких композитор, зберігаючи риси концертів віртуозного типу, тяжіє до симфонізації жанру.

Нове слово у розвитку жанру романтичного концерту сказав Анрі В’єтан своїм Четвертим концертом, створеним у Росії. Він привертає увагу не тільки мелодичною виразністю і віртуозною трактовкою, але і майстерним використанням оркестрових засобів виразності, тонким зіставленням партій сольного інструменту і оркестру, їх чергуванням і злиттям часто в контрапунктному переплетенні голосів.

Концерт (d-mol ор.31) пронизаний романтичною поетичністю. Віртуозні епізоди в концерті також відіграють виразну роль; вони повні грації і витонченості, життєрадісності і яскравого блиску.

Своєрідна і незвична форма концерту. На відміну від скрипкових концертів тієї пори, перша частина його концерту – розгорнуте оркестрове Andante ( d-moll ). Воно починається тихо і таємно, створюючи поетичну атмосферу. Розмірений поступ басів, кролористична гармонія, приглушене тремоло народжують відчуття чекання хвилюючих подій. Оркестрова кульмінація цього Andante основана на зменшеному септакорді, втіленому у повнозвучних акордах, на токатному русі, сплесках стрімких пасажів і струнних і фаготів при яскравій динаміці. Поступово музика затихає, хоч внутрішнє хвилювання зберігається аж до вступу скрипки. Andante можна розглядати, як увертюру, що вводить у великий речитатив сольного інструменту.

Речитатив дуже динамічний і має характер пристрастного висловлювання. Щирі ліричні фрази скрипки змінюються схвильованими, патетичними. Роль оркестру тут зводиться до простої підтримки чи коротких реплік. Ось початок речитативу (приклад №13). У порівняно невеликому розділі Moderato (F-dur) скрипка співає разом з оркестровими інструментами – валторнами, гобоями, флейтами, якими доручені контрапунктуючі голоси. Модулюючи в основному тональність d-mol, розділ приводить до мужньої і енергійної сольної скрипкової каденції. Викладені повнозвучними акордами початкові такти каденції випереджають тему, яка буде основною темою фіналу. Ця особливість письма (“арка”) сприяє утвердженню монотематизму, а цим самим – цілісності своєрідного концертного циклу.

Невеликий ( восьмитактний ) епізод в оркестрі (фактура його нагадує кульмінацію вступного tutti) приводить до прекрасного, благородного, лірично-проникливого Adagio religioso (Es-dur). Спочатку спокійно і строго звучить в оркестрі чотирьохголосний хорал (виконується духовними інструментами), потім звучить виразна, кантиленна тема скрипки (приклад № 14). У скрипкове соло час від часу вплітаються контрапунктичні репліки духових. Музика досягає драматичної кульмінації, яка різко обривається. Скрипка співає рр на фоні м’якого звучання арпеджіо арфи, поліфонічно переплітаючись із голосами віолончелі, кларнету і валторни, завершуючи цю вільну за формою частину.

Яскравий художній контраст до неї утворює стрімке, грандіозне і іскристе скерцо (Vivace, d-moll). Гостроту і пікантність основній темі надають динамічні контрасти і характер штрихів. Як і “протиріччя” між трьохдольним розміром і двохчетвертними лігами (приклад № 15).

Скерцо написане у складній трьох частинній формі. Середній розділ – Trio (Meno mosso) – світло і радісно звучить в однойменному мажорі, створюючи новий виразний контраст. Слідом за звуками мисливських рогів (вони втілені у подвійних нотах скрипкової партії) скрипка співає непримхливу мелодію (“піснею радості” назвав її Е.Ізаї) на фоні педалі басових інструментів і обігруючих пасажів перших скрипок. Потім скрипка соло і оркестр міняються ролями. Блискуче і цілеспрямовано, на яскравому ff закінчується ця частина, яка вимагає високої майстерності і заслуговує виконання в якості самостійної п’єси.

Щоб відокремити скерцо від такого ж яскравого і життєрадісного фіналу, А.В’єтан, в якості вступу до фіналу, вводить невелику інтерлюдію – Andante, d-moll, що повторює в дещо розширеному вигляді оркестрове начало першої частини концерту і вводить у фінал – Finale marziale. Хоч у музичному відношенні ця частина дещо поступається попереднім, вона привертає увагу оптимізмом настроїв, колористичністю оркестровки, віртуозними прийомами у скрипковій партії.

Фінал (у формі сонатного Allegro) відкриває велике і динамічно яскраве оркестрове tutti, побудоване на темі, що звучала у скрипковій каденції. Інтонації цієї теми знову виникнуть у розробці – в Des-dur в оркестровому tutti і в g-moll сольної партії. Це також свідчить про прагнення автора до тематичної єдності, до симфонічного розвитку матеріалу.

Основні теми фіналу (перша енергійна, друга – кантиленна) у мелодичному відношенні не дуже цікаві, але блискуча техніка і розгорнуті віртуозні епізоди у сольній партії, як і насичена інструментовка в tutti, надають частині яскравості і святковості.

Скрипкова техніка використовується в цьому концерті майстерно і багатогранно. Блискучі пасажі в легато, деташе і спікато, трелі і флажолети, швидкі послідовності із трьох струнних акордів – все