Головна тема першої частини – поривиста і схвильована, з яскравим вольовим ритмом. Це непереможний герой, “титан”, що не боїться перешкод, впевнений у своїх силах.

Уже з перших тактів сольна партія скрипки захоплює слухача силою звучання, пристрастю і драматичним напруженням. Вона заставляє пригадати романтичні вольові образи концертів Паганіні (приклад №26).

Венявський викладає цю тему децимами, створюючи із самого початку особливу інтенсивність звучання (схожі прийоми застосовували і Паганіні, і Ернат – проводячи тему октавами). Скрипка від початку вступає в бій з оркестром, прагне диктувати свою волю, утвердити свою головуючу роль. Коротка акордова “перестрілка” підводить до більш широкого (“Largamente”) викладення теми – на струні соль (улюблений романтичний прийом!), а потім і до її мелодичного, широкого імпровізаційного розгортання – це одне із найвиразніших місць концерту.

Після невеликої каденції соліста напруження спадає, головна тема одержує нове освітлення, проходячи в мажорі повільно та урочисто. Нарешті скрипка виривається на “віртуозний простір”. Витончені фігурації замінюються ажурними пасажами. В них лише у спільних рисах прослідковуються зв’язки з головною темою. Після короткого проведення основної теми появляється друга, лірична тема першої частини, яка однак, не вносить заспокоєння у світ драматичних образів. Не дивлячись на ліричну широту, тема не позбавлена вольових інтонацій, притаманних першій. Її надзвичайно виразна мелодія, що вільно розвивається, ніби розвиваючи, - одна із знахідок композитора. Особливо тепло, проникливо, із задушевною слов’янською наспівністю звучить її другий елемент.

Віртуозна стихія домінує в наступному розділі – своєрідній розробці, побудованій на елементі другої теми. Тут царюють драматичні вольові інтонації. Коротке оркестрове tutti, яке розвиває головну тему, приводить до великої інструментальної каденції – кульмінації першої частини. Декількома хвилями, все наполегливіше і вище, підноситься головна тема з віртуозними фігураціями. Нарешті наступає заспокоєння, тема розчиняється в ажурному пасажі. У репризі ( скороченій ) динамізується лише друга тема, яка звучить більш схвильовано і мужньо. Перша частина завершується енергійним, стислим, проведенням головної теми.

Друга частина вводить слухача в атмосферу лірики (Preghiera – молитва), у світ далекий від бурхливих пристрастей першої частини. Така різка контрастність настроїв, перехід від активності до лірики, характерна для романтичного напряму ( зіставлення “неба” і “пекла” ); пригадаємо хоч би Adagio religioso з концерту №4 В’єтана (приклад № 27).

Зосереджено і спокійно звучить мелодія, побудована на інтонаціях, близьких до ліричної теми першої частини. Невелика за об’ємом і недостатньо яскрава за музичним матеріалом, ця частина не займає значного місця в концерт.

Друга частина безпосередньо ( attacca ) переходить у фінал – граціозне, стрімке рондо, що малює картину свята. Основна тема фіналу написана в характері блискучої тарантели (приклад № 28).

Стрімкий танець на мить змінюється другим – навмисно важкуватим, трохи незграбним, в якому чути інтонації селянських танцювальних мелодій.

Друга тема фіналу (написаного у формі рондо-сонати ) знову переносить слухача в атмосферу романтичної схвильованості. Вона близька за настроєм ліричній темі першої частини, але світліша за колоритом (приклад № 29).

Другий елемент цієї теми нагадує мелодії польських народних танців.

Широкий варіаційний розвиток другої теми, де Венявським блискуче використана віртуозна орнаментальність, створює святкову, піднесену атмосферу. Завершує фінал блискуча, написана з великим віртуозним розмахом кода, побудована на елементах першої теми з її святковими інтонаціями.

Створюючи твір широкого концертного розмаху ( “Великий концерт” ), масштабний, романтично піднесений, Венявський застосовує для розкриття змісту концерту яскраві віртуозні засоби, колористичні фарби. Він не йде шляхом симфонізації концерту, великого тематичного розвитку основного матеріалу. Головним виражальним засобом тут служить декоративна віртуозність, яка надає музичним образом великої широти і розмаху, дозволяє яскравіше їх розкрити, захопити слухача романтичним каскадом ефективних прийомів скрипкової техніки ( особливо в першій частині ). Віртуозні пасажі, різнорідні види подвійних нот і акордів, прості і подвійні флажолети, різні віртуозні штрихи, яскрава темброва різнообразність – все підкоряється єдиній меті: створити відчуття святковості, театральності, яскравої “видовищності” концерту – і вимагає певної майстерності від виконавця.

У музиці концерту ( особливо у першій частині ) ясно відчувається зв'язок із творами Паганіні, Ернста і В’єтана. Це і улюблений прийом скачка на дециму, що йде від Паганіні, і пасажі – “пружини”, що стрімко розвиваються до кульмінаційного звуку, і зменшені септакорди, і “розфарбування” окремих елементів теми акордовим викладенням, орнаментовкою і т.д.

Особливо важлива схожість інтонацій і структури багатьох основних тем концерту, що надає йому особливої змістовності. Можливо тут вплинула творчість Ліста, улюблений ним принцип монотематизму. Особливо близькі одна одній другі теми першої частини і фіналу і тема другої частини, що розвивають один настрій, один образ.

Можна прослідкувати схожість окремих ліричних і драматичних інтонацій також і в головній темі концерту і у другій темі.

Скріплює тему концерту і використання в коді фіналу інтонацій і технічних прийомів із розробки першої частини (це штрих, застосований в “Скерцо-тарантеллі”).

Звертає на себе увагу схожість інтонацій в головних темах перших частин ряду романтичних концертів. Це пояснюється схожістю їхніх образів, настроїв. Романтичному концерту притаманний “наступальний” характер основного елементу теми, пов'язаний з образом героя, який крок за кроком долає величезні перешкоди і утверджує своє “я”. У багатьох концертах основним елементом головної теми є поступальний рух вверх по трьох ступенях. Характерний для цих тем і високий яскравий регістр, часте застосування подвоєння – октави, децими.

Настільки ж характерний і хід вниз на збільшену кварту до підвищеного четвертого ступеня,