У композиційному відношенні друга частина є простою тричастинною формою: a b a. В середній частині підкреслюється напруженість, схвильованість теми (починається звучанням основної теми в F dur, потім вплітається тематичний матеріал вступу). В кульмінації відчутно елементи драматизації (зменшена гармонія, акордовий супровід, пунктирний ритм, підкреслення декламаційних інтервальних ходів в мелодії, с moll тощо).

Реприза – g moll, в партії скрипки, посилюється речитативність. Розвиток другої частини відрізняється імпровізаційністю; прагненням до мелодичної широти, плинності, безмежності; униканням повторності, ритмічної періодичності, метричного акцентування; тонкою деталізацією, наповненням виразністю і значущістю всього мелодичного матеріалу (прообраз "нескінченної" мелодії Вагнера) .Чотиритактовий перехід – зв'язка формує тематичний матеріал; готує образний настрій фіналу. Друга і третя і частини йдуть без перерви (прагнення конструктивної єдності циклу).

Фінал – написаний у формі рондо. Найменш яскравий у тематичному відношенні. Основна тема (рефрен) – по суті являє собою загальні форми руху (інтонаційно виростає з елементів П.П. І ч.), має енергійний характер, ритм полонезу. Епізод – побудований на 3-х темах: перша тема (інтонаційно споріднена з темою П.П. першої частини і основною темою другої); друга – побудована на двох елементах: а) скерцозно-фантастичний в оркестрі (піццікато струнних); б) танцювальний; третя тема (а сарргіссіо) – поєднує тріольний арпеджований рух з гамоподібними хроматизованими пасажами легато .

У фіналі яскраво демонструється технічна вправність соліста (подвійні ноти, арпеджовані та гамоподібні віртуозні пасажі, широкі стрибки, tr, летючі штрихи, тембр однієї струни тощо).

Схема рондо :

R > E > E1 (A dur, fis moll, h moll...) >

D dur 1 тема 2 тема 3 тема варіація, що об'єднує елементи 1, 2 теми,

D dur h moll-A dur h moll використовує тематичні елементи ІІ частини

R > EІІ (A dur, fis moll, h moll...) R > E >

Fis dur варіація (елемент першої теми), D dur 1 тема 2 тема 3 тема скерцозний елемент другої теми в оркестрі, тріольний рух з третьої теми)

EІІІ > Кода_________

на матеріалі рефрену

Отже, скрипковий концерт Шумана продовжує лінію еволюції лірико-пісенного концерта, розпочату Мендельсоном. Цей твір при наявності важливих новаторських елементів (монотематизм; новий тип мелодики; риси поемності – об'єднання II і III частин) в цілому є більш схематичним, ніж ранні скрипкові композиції Шумана – 2 сонати та Фантазія С dur для скрипки з оркестром.

Генрік Венявський

Одним із найкращих творів Г.Венявського є Другий Концерт, d-moll, ор.22, присвячений видатному іспанському скрипалю Павло Сарасате.

Вперше цей концерт був виконаний Венявським по рукопису 27листопада 1862 року в сьомому концерті РМО під керівництвом А.Рубінштейна. Однак Венявський продовжував над ним працювати ще вісім років, і лише в 1870 році концерт був виданий. В ньому індивідуальний стиль Венявського одержує найбільш повне вираження. Глибока поетичність і задушевність музики, органічність і цілісність форми, багатство фактури, краса мелодії роблять його одним із улюблених творів скрипкової літератури. В музиці концерту можна простежити сприятливий вплив як творів Ф.Шопена, та і російської класики, а саме П.І.Чайовсього.

За жанром – це романтичний ліричний концерт, де скрипка соло не протиставляється оркестру, а ніби виділяється з нього, зливається з ним (витоки цього жанру – в концертах Бетховена, Мендельсона).

На відміну від А.В’єтана, Львова, Й.Іоахіма і інших композиторів, які прагнули відійти від класичної трьохчастинності концертного циклу і або розширити його до чотирьох частин (А.В’єтан – концерт №4), або звузити до одночастинності (Л.Шпор – концерт №8, А. В’єтан – концерт №5, А.Львов “Концерт у формі драматичної сцени”), Венявький пише свій концерт у традиційного трьох частинного концертного циклу (аж до подвійної експозиції). Однак форма його має кілька особливостей, притаманних романтичним творам.

Вперше в історії скрипкової літератури він проводить через всі частини одну й ту саму тему, яка одержує в кожній з них інше втілення. Це викликано прагненням Венявського втілити в концерті певну програму, про що свідчать не тільки висловлювання самого Венявського, але і конкретність, виразність, рельєфність музичних образів.

Особливості форми проявляються уже в першій частині концерту. ЇЇ будова далеко відходить від схеми класичного сонатного allegro і швидше нагадує один із різновидів “вільної” романтичної форми.

Концерт починається великим оркестровим вступом, де викладаються і розробляються основні теми першої частини. Скрипка соло вступає з першою темою, що виражає романтично піднесену схвильованість і, разом з тим, елегійну печаль. Тема надзвичайно виразна, інструментально-гнучка і одночасно наспівна. Її відразу підхоплюють альти з їхнім похмурим тембром, підсилюючи настрій тривоги, неспокою 9приклад № 34).

Ця тема одержує в першій частині симфонічний розвиток, який зосереджений у трьох хвилях, що підводять до кульмінації.

Перша хвиля завершується пристрасним імпровізаційним скрипковим пасажем, друга – варійованим ажурним викладенням теми, що переходить у віртуозні фігурації скрипки, на фоні яких інтонації головної теми звучать в оркестрі.

Поступово фігурації динамізуються, перетворюються в стрімку стихійно-віртуозну імпровізацію. Хроматичний пасаж вниз підводить до третього розділу, - найбільш схвильованого і драматичного (приклад № 35).

Тремоло оркестру, переплетені інтонації головної теми підсилюють