Гайдну належить велика кількість творів. Серед них девять скрипкових концертів (збереглись чотири), 12 скрипкових сонат, 6 дуетів для скрипки і альта, квартети і тріо. В його симфоніях основну роль відіграють перші скрипки, яким належить майже весь тематичний матеріал.

Твір Гайдна “Сім слів Спасителя на Хресті” ор.51, являє собою сім програмних сонат на релігійні тексти (пізніше Гайдн переробив цей твір в ораторію). Сонати надзвичайно лаконічні і виразні. Глибина змісту і щирість, висока людяність музики, її кантиленність, а також притаманна скрипці виразність в передачі мовних, речитативних інтонацій – все це підкоряє слухачів. Завершує твір фінал – звукова картина землетрусу – експресивна і драматична за характером.

У творчості Гайдна відбувається становлення форми класичної скрипкової сонати. Глибоке знання інструменту, його технічних і виражальних можливостей вирішило значущість скрипкової партії. Сонати Гайдна трьох частинні, іноді відбувається скорочення до двохчастинності (опускається менует).

Перша частина представляє собою розвинуте сонатне allegro з контрастними основними темами, мотивною розробкою. Часто театралізовані патетичні інтонації, елементи героїки. Друга частина – повільна, типу менуету, часом елегійна з драматичною серединою. Тут сильніше відчувається імпровізаційне начало. Третя – танцювальний фінал (рондо – соната). Стрімка, гостро характерна музика з елементами простонародного гумору, створює жанрову картину свята.

Концерти Гайдна трьохчастинні. Перша частина на відміну від концертів Діттерсдорфа, найбільш масштабна і глибока за змістом. Тут ми уже знаходимо класичну форму сонатного allegro. Оркестрова експозиція втілює, як правило, обидві основні теми. Тема головної партії – енергійна, вольова, часом фанфарного характеру, побудована по ступенях тризвуку. Часто двохелементні теми з внутрішнім контрастом, що дають багатий матеріал для подальшого драматургічного розвитку. Тема для скрипки соло зазвичай викладена доволі імпозантно: подвійні ноти, акорди, яскраві штрихи, акценти. Прикладом можуть бути основні теми Першого концерту і так званого “Мелькер-концерту”, написаного для Л.Томазіні.

Драматизація відбувається чи в розробці (концерт №2), чи в динамічній репризі, що можна розглядати як цікавий прийом розвитку форми, наприклад, в концерті №1. Друга частина – зазвичай трьохчастинне Adagio. Царюють настрої мрійливості, ліричного спокою. Характерні широта мелодичного дихання, імпровізаційність викладення. Привертає увагу краса мелодики – наприклад, в Першому концерті.

Фіналам концертів притаманний танцювальний характер. Стрімкі, блискучі, вони перегукуються із фіналами концертів Діттерсдорфа. Тут яскравіше використані можливості скрипки. Наприклад, в Першому концерті – високі позиції, трелі, децими, скачущі штрихи у високих позиціях, стрімкі пасажі, подвійні ноти, акорди. Широко використані народні елементи і прийоми гри – синкопи на слабку долю такту, внаслідок чого складається враження навмисної незграбності (головна тема рондо Другого концерту). У фіналах особливо відчувається жанрове начало.

Й.Гайдн зробив величезний внесок в скрипкову музику. Своєю творчістю він прагнув завершальної стабілізації сонатності в першій частині сонати і концерту, створив неперевершені приклади скрипкової сонати і сольного концерту. В його творчості знайшли вираження ідеї створення національного музичного стилю на основі перетворення досягнень народного мистецтва.

У становлення класичної форми скрипкового концерту поряд з Й.Гайдном неоціненний внесок зробив В.А.Моцарт (1756-1791). Він народився у сім’ї відомого музиканта – Леопольда Моцарта. Перші свідчення про гру Моцарта на скрипці відносяться до чотирьохрічного віку. У 6 років він з нот зіграв вдома партію ІІ скрипки, достатньо складного тріо Венцеля, потім зіграв партію І скрипки. Цей епізод заставив Леопольда Моцарта більше уваги приділяти навчанню сина гри на скрипці. Через рік Вольфганг з тріумфом виступає в Мюнхені, Мангеймі, Франкфурті, граючи на скрипці, клавесині, клавірі. В 1763 р. Моцарт дає концерти в Парижі, 1764 – в Лондоні і інших містах Європи, і в 1766 р. повертається в Зальцбург.

Під час поїздки В.Моцарт створює свої перші скрипкові твори – 16 сонат для клавіру і скрипки. В Зальцбурзі він був зарахований в капелу скрипалем, а з 1769 р. стає концертмейстером. Два роки Моцарт проводить в Італії, виступаючи з концертами в 11 містах. В Італії Моцарт познайомився із творчістю знаменитих італійських скрипалів Кореллі, Вівальді, Партіні, Джемініані, Локателлі, Верагіні, а також їх учнями.

В.Моцартом створено для скрипки 6 скрипкових концертів (оригінал скрипкового концерту Es-dur поки що є під сумнівом), Концертна симфонія для скрипки і альта, Кончертоне для двох скрипок, два концертних рондо, Adagio і Andante, 35 скрипкових сонат, два дуети для скрипки і альта, дует для двох скрипок, камерні твори.

Скрипкові концерти (так звані “малі”) є також і в його чотирьох серенадах – Андреттерівській (двохчастинний концерт), серенадах К. 189 (трьохчастинний) і К. 213 (двохчастинний) і в Гафнерівській серенаді – трьохчастинний концерт, який не поступається його основним концертам за масштабністю і віртуозному розмаху.

До 1773р. відноситься Кончертоне, написане ще в значній мірі у стилі concerto grosso, а також “малий” концерт F-dur з Андреттерівської серенади. В 1774р. В. Моцарт пише трьохчастинний концерт B-dur в іншій серенаді.

Основні свої скрипкові твори Моцарт створює в 1775р. – 5 скрипкових концертів, двохчастинний скрипковий концерт A-dur у серенаді, два скрипкових рондо з акомпанементом оркестру і Adagio. Концертна симфонія для скрипки і альта відноситься до 1779р. Шостий і Es-dur’ний концерти були видані після смерті композитора і рукописів не збереглося. Залишились незакінченими Концертна симфонія для скрипки, альта і віолончелі (1779) і Концерт для скрипки і клавіру (1778).

Концерти В. Моцарта – найважливіший етап розвитку скрипкового