Треті частини носять танцювальний характер. Їх написано у формі рондо, але для деяких з них автор використовує полонез, що свідчить про вплив слов’янської музики на Роде. Це завжди рухлива, динамічно насичена музика. Для неї типова рельєфність тематичного матеріалу, блиск віртуозних пасажів, використання яскраво і гостро звучащих високих регістрів інструмента, часта зміна tutti і соло, як і зіставлення мажору і мінору, що сприяє контрастній барвистості звучання фіналу.

Розділ ІІІ. Тип ”великого” віртуозного блискучого концерту

Нова фаза в розвитку скрипкового концерту наступає в романтичну епоху, позначену бурхливим розквітом сольного виконавства, загостренням уваги на віртуозних можливостях інструменталіста. Панорамний погляд на концертну скрипкову спадщину романтиків дозволяє визначити тип великого віртуозного блискучого концерту, де роль оркестру незначна (скрипкові концерти Н.Паганіні, А.В’єтана, К.Ліпінського, Г.Венявського).

Нікколо Паганіні

Ні один із великих музикантів минулого не користувався такою легендарною славою, як Паганіні.

Паганіні був художником, що проклав шлях для музичного романтичного мистецтва. Крім творів для скрипки, Паганіні написав 140 гітарних п’єс, 21 квартет для смичкових інструментів і гітари, 3 смичкові квартети, багато дуетів для скрипки з гітарою, а також вокальні твори.

Демократична спрямованість виконавського мистецтва Паганіні, який звертався до широкої маси слухачів, обумовила жанрову багатобразність, стилістичні особливості і форми його скрипкової музики. Паганіні розширив жанрові рамки скрипкового репертуару, обмеженого до нього лише концертом і сонатою, збагатив варіаційні форми, ввів у репертуар скрипалів невелику ліричну і віртуозну п’єси, по-новому розробив форму “Капріччіо”.

Риси нового помітні і в скрипкових концертах Паганіні, що являються важливою ланкою в розвитку цього жанру. Вважається, що ним написано 5 концертів, рукописи яких знаходяться в руках його наступників. З них опубліковані в 1851році концерти D-dur і H-moll, а через 100років – в 1954 році концерт d-moll. Паганіні був основоположником нового жанру романтичного скрипкового концерту, так званого ”Grand” (“великого концерту”), який потім розвивався у творчості Ернста, В’єтана і Венявського. Підвищене зацікавлення сольним інструментальним концертом в епоху романтизму було вираженням демократичних тенденцій, які брали початок з естетичних ідей, які народилися під час французької буржуазної революції. Саме тоді писали, що концерт – найширша арена для артиста-скрипаля, де він “використовує найбільш сильні виражальні засоби, щоб захопити публіку”.

Концерти Паганіні перевищують все що було до цього часу написано у цьому жанрі скрипалями. Величність форми, мелодичне багатство, колоритність інструментовки – такі їхні виражальні риси. Вони виражають прагнення композитора до драматичних контрастів, оперної патетики, різноманітних колористичних ефектів. Це прекрасні приклади ораторського мистецтва великого скрипаля. “Театральність” дії виявляється в яскравій підкресленості того, що на перший план виходить “змагання” соліста і оркестру, у віртуозному польоті скрипки соло. Концерт для Паганіні – те саме, що ведуча драматична роль для актора. В ньому романтичний художник виступає, як основна діюча особа.

На відміну від скрипалів-композиторів французької школи – Віотті, Роде і Крейцера, у Паганіні ідея концертності тісно пов’язана з принципом імпровізаційності. Звідси присутність у перших частинах його концертів ліричних відступів, драматичних тирад і широко розгорнутих “фантазій” – монологів соліста, що відтінюють романтичну піднесеність змісту.

У концертах Паганіні вражає відчуття “скрипкового тембру”, світлотіней, які він знаходить у скрипці з її невичерпними можливостями. Порівнюючи скрипковий стиль Віотті, Роде і Крейцера з його стилем, легко зрозуміти, що центр тяжіння у цих композиторів лежав в іншій сфері: не скільки “фарби”, скільки ”лінія”, “малюнок” відігравали у них основну роль. Вони – графіки. Паганіні – живописець. Разом з тим у концертах Паганіні легко помітити сліди впливу концертного стилю Роде і Крейцера, твори яких він часто виконував у молоді роки. Але те, що зустрічається, наприклад, у Роде як сміливий натяк, набуває у Паганіні нових і завершених форм.

Із точки зору характерних особливостей мелодичної мови і прийомів тематичного розвитку велику цікавість представляють перша і друга частина першого концерту і фінал (знамените рондо”Колокольчик”) другого.

Перша частина першого концерту особливо показова для новаторського концертного стилю Паганіні. Дивуючи внутрішньою закономірністю форму, вона одночасно захоплює змістом; зрілі романтичні образи художника проявляються тут із пафосом, драматичною характерністю і одночасно з теплою ліричністю, в якій ніби “розчиняються” гострі кути драматичних моментів.

За своєю формою – це сонатне allegro. У ньому уже явно виражені елементи розробки, однак відчутно, що присутня притаманна для ранніх романтичних сонат перевага побічної партії над головною (типовий у цьому відношенні приклад Вебера). У цій частині можливо і не має великого конструктивного новаторства (за винятком “фантазій” соліста), але явна новизна мелодій, по-справжньому романтично-наспівних, широких, емоційно свіжих.

У розвитку першої частини важливу роль відіграє затактовий мотив, який відкриває початкове оркестрове tutti (приклад №6).

З нього виростає головна тема, для якої характерний новий принцип контрастного мелодичного розвитку. Цей принцип складається із підкреслення кульмінації мелодії стрибком на дециму, а також в проставленні (в рамках єдиної мелодичної лінії) далеких регістрів із розбігом мелодичного руху до трьох, а часом і більше, октав. Це надає музичній мові Паганіні ораторський, піднесений, декламаційний характер (приклад №7).

Паганіні розвиває початковий мотив, надає йому широких мелодичних форм (приклад №8). Із нього виростає мелодичне “зерно” ліричної побічної партії, а потім і сама побічна партія (приклад №9).

Мелодичними інтонаціями початкового мотиву насичені віртуозні пасажі. Тим самим технічна фактура сольної партії пов’язується із спільним мелодичним стилем твору.

Цим прийомом Паганіні вніс суттєво важливий і якісно новий момент у скрипковий концерт. Модифікація і перетворення тематичного матеріалу в пасажно-фігураційний внесли