Прийом використаний у Паганіні, дуже вплинув на романтичну інструментальну музику. Як уже зазначалося, у Паганіні технічний пасаж, це не розгортання горизонтальної лінії, а розташування звукового комплексу, мета якого – досягнення колористичності та повноти звучання. Віртуозність є для романтиків засобом для розкриття нового змісту.

Типові особливості мелодичного стилю Паганіні відчутно прослідковуються в Adagio першого концерту – одному із найкращих одухотворень композитора. Constabile свідчить, що ця частина була написана Паганіні під впливом гри знаменитого трагіка Де Маріні.

Adagio незвичайно виразне по музиці. Це оперна арія, написана з великою драматичною силою, яка відтінюється тонкими ліричними епізодами. Уже оркестрова ритурнель вводить слухача в атмосферу театральної патетики (приклад № 10).

В Adagio ми також зустрічаємося із характерними для Паганіні мелодичними кульмінаціями – скачком на дециму, але тут це показано не скрізь героїко-патетичні інтонації, як у першій частині, а використано композитором для виразного підкреслення ліричного настрою.

Внутрішня контрастність мелодичного розвитку із співставленням різних регістрів проявляється у Паганіні і в такому улюбленому прийомі, як перенесення (повторення) мелодії на октаву в низ. Для романтиків фонічний ефект звучання зосереджено у протиставленні регістрів, що набуває значення особливої колористичної замальовки.

Для мелодичного стилю Паганіні у багатьох випадках типова перевага орнаментики. Не дивлячись на її “фарби” вона далека від зовнішніх прикрас і має іншу мету. Орнаментика у Паганіні є одним із виражальних засобів “ораторської красномовності”. Вона розсуває звукову перспективу, надає мелодичній мові пристрасний декламаційний відтінок. Звідси – відсутність дрібних мелізматичних прикрас і переваги широких фігуристичних обігруюючих пасажів (приклад № 11).

Образність мелодики Паганіні з особливою відзнакою проявлена у знаменитій темі рондо “колокольчик” з другого концерту. У ній майже на яву відчуваються тонкі переливи звучання срібного дзвіночка. Усі елементи мелодії інтонаційний стрій, регістр, мелізматика і прийоми скрипкової техніки (гострий відскакуючий штрих) – піддаються поставленому композитору завданню (приклад №12).

Цей звуковий образ збагачений різноманітними колористичними прийомами скрипкової гри (ударний штрих, рикошет, флажолетими) Паганіні розробляє в наступних розділах рондо.

Чарівний колорит рондо “колокольчик” і гумор рондо із першого концерту Паганіні попереджають скерцозну фантастику фіналу скрипкового концерту Мендельсона і скерцо першого фортепіанного концерту Ліста.

Анрі В’єтан

Твори В’єтана увійшли в золотий фонд скрипкового репертуару, зберегли вони і педагогічне значення. Це пов’язане з тим, що А.В’єтан був від природи наділений не тільки талантом виконавця, але й вмінням заражати це, що його оточує в яскравих звукових образах, виразних можливостях скрипки. І виконавський і композиторський стилі А.В’єтана характеризуються основним чином єдиним образно-стильовим направленням, романтичними рисами. Його виконання і музика в однаковій мірі пронизані поетичністю і благородством, яскравою і колористичністю, ліризмом і пластичністю.

Специфічний композиторський талант А.’єтана виділяли і А.Серов, і Г.Берліоз, і Р.Шуман. Цей талант виражався не тільки в значних оркестрових епізодах його концертів, які часом ставали оригінальними симфонічними картинами, але і в широкому розгортанні музичної думки, створенні в яскравих випуклих музичних образів, самобутніх інструментальних колористичних рішень.

Особливою якістю музики В’єтана є її симфонічність. Симфонічність вирішень, що захоплює як форму в цілому, так і організацію тематичного матеріалу. Музичний матеріал розгортається у композитора широкими пластами – і у оркестру, і в сольного інструменту. А. В’єтан часто застосовує в якості зв’язкового прийому принцип контрастного зіставлення характеристичного матеріалу, фактури, різних інструментальних засобів у зіставленні з кантиленними епізодами. Зовнішня “мозаїчність” такої побудови, наприклад, у П’ятому концерті є міцно “спаяною” потоком симфонічного розвитку, де один епізод ніби “чіпляється” за інший, а форма будується не тільки “вперед”, але і “назад”, коли кожна наступна побудова є ліричним продовженням попереднього, а попередній набуває інший, більш глибокий і узагальнений зміст в цілому.

Трактовка скрипки А.В’єтана органічно об’єднує прагнення до яскравої сольної віртуозної припіднятості, насиченості, театралізованим пафосо і героїкою романтичного плану з інтимною лірикою, проникливою поетичною виразністю.

Особливу увагу В’єтана, починаючи з ранніх творів, надавав виявленню кантиленних, співучих можливостей скрипки, максимальному наближенні її звучання до людського голосу, живої, розмовної мови, ораторським прийомом аж до пристрасної декламаційної піднесеності. Речетативність стала одним із виражальних засобів його “скрипкової мови” достатньо згадати 1ч. Четвертого концерту. В той же час необхідно виділити ще одну характерну для нього якість письма – прагнення все “вокалізувати” пасажній послідовності, технологічно складні прийоми. Вся техніка його творів пронизана співучістю, дивовижної пластичністю фрази. Серед композиторів-скрипалів В’єтана був одним із найбільш щедрих у мелодичному відношенні. Творячи про мелодичність, випуклість кантиленних побудов у В’єтана, необхідно виділити два типи таких побудов: мелодії вокального типу, що зберігають всі ознаки побудов пісенного плану – збереження єдиного тембру, порівняно обмежений діапазон, помірний темп і т.д., і мелодії специфічно інструментального плану, що розгортаються через весь діапазон скрипки, колористично забарвлені різними тембрами, ритмічно гнучкі, часто поривчасті, витончені, пружні. Він думав особливими категоріями скрипкової виразності, якби зливався з інструментом, досягаючи незвичайно органічного втілення своїх задумів.

Найбільш органічно і творчо всі виражальні засоби застосовані А. В’єтаном в його концертах, особливо в Четвертому і П’ятому. Тут вони об’єднані в певну систему розкриття образу. Це ніби фактурні варіації (П’ятому концерті), де різноманітні види техніки розкривають різні грані образу.

До нашого часу зберігають своє значення скрипкові концерти, деякі фантазії і п’єси В’єтана, а також його скрипкові етюди і каденції до скрипкового концерту Бетховена. Серед скрипкових творів В’єтана основне місце займає сім