В минулі віки клавішні інструменти, такі як клавесин і клавікорд, мали надто малу клавіатуру, щоб за нею могли легко розміститись два виконавці. Їхній звук був порівняно невеликим і не міг істотно залежати від кількості використовуваних нот. Крім того, витончений контрапунктурний стиль клавіатурних творів 16 - 1 половини 18 століть не мав потреби більш ніж в одному виконавцеві. Також величезну роль тоді відігравало мистецтво імпровізації.

Коли з'явились молоточкове фортепіано з розширеним діапазоном, зі здатністю до поступового збільшення чи зменшення звучності, з додатковим резонатором педалі і т.д., постала зовсім інша картина. Цей інструмент приховував в собі особливі можливості під час гри 2-х піаністів: значно зростала повнота і сила його звучання, відкривались нові, незвідані ще регістрові барви - а новий гомофонний стиль музики цього дуже потребував.

Розвиток молодого виду ансамблю (фортепіанного дуету) йшов стрімкими темпами. До початку 19 ст. він вже мав обширний репертуар і утверджується як повноправна самостійна форма музикування.

Дуже важлива причина такого швидкого "росту" фортепіанного дуету полягала в його глибокій демократичності. Загальні процеси демократизації музичного життя, широке поширення традицій домашнього музикування були невіддільні від розповсюдження фортепіано, що стало улюбленим і необхідним інструментом, на якому грали соло, в різних ансамблях, акомпанували співу, танцям, навчали дітей. 4-ручні твори кінця 18 - початку 19 століття, нерідко розраховані на середній піаністичний рівень, були доступні багатьом любителям. Вони з успіхом використовувались в педагогічний практиці.

Нарешті, було відкрито нову властивість фортепіанного дуету, що зробила його ще популярнішим: чотириручна фактура виявилась здатною до відтворення оркестрових ефектів. Наявність 4-х рук давала можливість передати на фортепіано і насиченість повнозвучних tutti, і різноманітність прийомів звукодобуття, штрихів (наприклад, одночасне звучання витриманих звуків, рухливих голосів, що грають legato, non legato, straccato), і деякі темброві якості окремих оркестрових груп. Перші 4-ручні перекладення оркестрових творів, що з'явились на рубежі 18-19 ст., стали передвісниками нової дуже важливої функції фортепіанного дуету: музично-просвітницької. Скоро стало звичним видавати симфонічні, камерно-ансамблеві, а потім і оперні твори одночасно з їх 4-ручними перекладами. Саме так, граючи переклади, знайомились в минулому столітті маси аматорів, а також і професіонали, з творами найрізноманітніших жанрів. Скільки великих творів стали відомими завдяки їх 4-ручних версій. Перекладення симфоній і камерно-інструментальних ансамблів, Гайдна, Моцарта, Бетховена, Мендельсона, Шумана, Брамса, Чайковського, симфонічних поем і ораторій Ліста, опер Вагнера і Верді були нерідко єдиним джерелом ознайомлення з ними. Ця функція фортепіанного дуету зберігала своє значення, переоцінити котре неможливо, аж до 20 ст. Попит на дуетну літературу був просто-таки ненаситний, постійно зростав. З іншого боку, оркестрові тенденції, закладені в природі фортепіанного дуету, нерідко спонукали композиторів інструментувати свої (а іноді - чужі) 4-ручні твори.

В художній творчості 20 століття, після Першої світової війни, кріпнуть антиромантичні тенденції, що відбилось і в зменшенні ролі фортепіано, цього "лицаря романтизму". Тепер інтереси художників у більшій мірі були пов'язані з пошуками нових тембрів і тембрових поєднань. Написання творів в жанрі фортепіанного дуету майже не приваблювало провідних композиторів 20 століття. Поширення засобів масової інформації, особливо грамзапису, відсунуло і пізнавальну функцію дуету, пов'язану з грою перекладень симфонічної, оперної та ансамблевої літератури.

Домашні фонотеки витіснили традиції домашнього музикування.

Після Другої світової війни зріс інтерес до мистецтва епохи барокко. Відродження музики 17-18 ст. супроводжувалось відродженням інструментарію того часу, виконавських традицій і умов побутування. З'являється багато нових камерних колективів - оркестрів, хорів, ансамблів. Це було початком відродження камерності музичного мистецтва на новому витку спіралі історії. Так з'явились передумови і для відродження жанру, який може вважатись емблемою камерного музикування - фортепіанного дуету. В останній третині 20 століття в Європі і США спостерігається активне відродження інтересу піаністів-виконавців до гри в 4 руки, це продовжується й донині. В жанрі фортепіанного дуету існують художні скарби, які ще належить відкрити виконавцям, дослідникам, слухачам.

Вибрані фортепіанні дуети, рекомендовані для учнів початкових і старших класів ДМШ:

А.Аренський - 6 дитячих п'єс ор.34. Й.Андре - легкі сонати.

А.Брукнер - Три маленькі п'єси.

Л.Вайнер - Три маленькі п'єси.

Я.Ваньхал - Дуже легка Соната C-dur, ор. 64; Соната ор.65.

Е.Вольф - Соната C-dur.

Й.Гайдн - "Учитель та учень".

Р.Глієр - 24 п'єси, ор.38, 12 п'єс, ор.48

О.Гречанінов - "На зеленому лузі". 10 легких п'єс, опус 99.

І.Гурнік - Вальси.

Даніель Лесюр - Букет Беатриси №1, №2.

К.Дельвенкур - Образи казок давніх часів.

А.Діабеллі - Шість сонатин ор.163; 28 мелодійних вправ. ор.149; Вальси 164

О.Дюбюк - Дитячий музичний квітник, 18 п'єс.

О.Дютш - 5 п'ятиклавішних п'єс.

Л.Кожелух - Соната С-dur, ор.12 №1

Я.Кржишка - 6 колискових. Ф.Кулау - сонатини ор.44,66

Г.Кохан - 11 маленьких п'єс. М.Клементі - 7 дует. Сонат.

Ц.Кої - 10 п'ятиклавішних п'єс, ор.74

М.Ладухін - Дитячий репертуар. 4 п'єси.

Є.Лєє - Аліса в країні чудес. 12 легких дуетів.

Й.Накада - За фортепіано в 4 руки. 8 п'єс.

Ж.Орик - 5 багателів.

К.Рейнеке - 10 мал. Фантазій на теми німецьких дитячих пісень ор.181, 12 п'єс ор.54

А.Роулі