До кінця першого творчого періоду у Даргомижського з'являються окремі твори, в яких вже виразно проступає прагнення до створення музичних портретів.

Пісня «Шестнадцать лет» на слова А. А. Дельвіга — один з таких творів. Текст, небагато стилізований у дусі сентиментальної поезії XVIII століття (він запозичений у німецького поета М. Клаудіуса), міг, здавалося б, дати привід для створення музичного твору чутливого, пасторального характеру. Але не так підійшов до нього Даргомижський. Дещо умовному у Дельвіга образу наївної дівчини-пастушки він додав цілком реальні риси сучасної простодушної і мрійливої міщанки. Він зробив це, поклавши вірші на музику вальсу. Він додав музиці зворушливу простоту і вклав в неї ледве уловимий відтінок м'якого гумору. Романси і пісні зрілого періоду надзвичайно різноманітні. Саме з кінця 40-х років починає якнайповніші виявлятися новаторська суть творчості Даргомижського.

Поряд з Пушкіним композитор звертається і до поезій Лермонтова. Нікому з музикантів, що зверталися до поезії Лермонтова, не вдалося з такою силою і проникливістю виразити глибокі роздуми, що містяться в багатьох віршах поета, про значення життя, про долю людини. Кращими творами Даргомижського на слова Лермонтова є два монологи: «И скучно, и грустно», «Мне грустно».

«И скучно, и грустно». Вірш Лермонтова звучить як сповідь душі, що настраждалася, як зізнання людини, томимого жаданням щастя, любові, дружби, але спустошеного безплідною тугою і втратившого віру в можливість знайти співчуття у оточуючих. Глибока скорбота про втрачені надії змішується з презирством до натовпу бездушних, лицемірних ляльок, в спілкуванні з якими проходить його життя. Ці відчуття виражені в простій формі. Вільно ллється віршована мова. У її ритмічних перебоях, зупинках, паузах ми уловлюємо інтонації сумних вигукувань і болісних питань, на які немає відповіді. Даргомижський відмовляється від куплетної будови, примушуючи музику слідувати в своєму розвитку за змістом тексту. Ритмічна свобода, природне, по значенню тексту, розподіл пауз, виділення окремих особливо значних слів, а також гнучкість і рухливість тонального плану — все це створює відчуття правдивої, простої людської мови. Разом з тим мелодії романсу властива пісенність; у ній збережені деякі характерні ознаки побутового ліричного романсу. Саме цими рисами — пісенністю і близькістю побутовій музиці — і обумовлені проникливий, задушевний тон романсу і його дохідливість до серця слухача. Зв'язок з типом побутового романсу встановлюється через пластичні контури мелодії і традиційну фактуру супроводу з розкладених акордів. Незмінний ритмічний рух акомпанементу (тридольні фігури) при плавності модуляцій і ковзаючих змінах гармоній створює, навіть при декламаційній уривчастості вокальної лінії, відчуття текучості і злитої.

У іншому ліричному монолозі на слова Лермонтова – «Мне грустно», побудованому на тому ж принципі поєднання пісенності і декламації, - роль пісенної мелодії ще посилена. Це обумовлено самим художнім задумом: на відміну від попереднього романсу «Мені сумно» — це не роздум наодинці з самим собою, а звернення до іншої особи, повне задушевного тепла і ласки. Композитор звернувся до виразових засобів елегії. Помірний, спокійний рух акомпанементу підтримує настрій глибокої зосередженості. Особливо широке застосування знайшов в цьому романсі принцип плавного руху співучого баса, що свідчить про міцність глінкинських традицій в російській вокальній музиці. Близькість до елегії позначається і в значному розспіві і закруглює музичних фраз. Разом з тим зустрічаються і драматичні інтонації, що розривають плавність мелодійної лінії. Яскраве уявлення про високу майстерність Даргомижского-портретиста можуть дати твори, присвячені жіночим образам. Він торкнувся і долі селянки, насильно виданої за немилого, показав і трагедію самотньої, знехтуваної, але пристрасно люблячої жінки.

Романс-монолог «Расстались гордо мы» написаний на слова Курочкіна. Героїня цього романсу — любляча і покинута жінка. Але музика малює образ гордої людини, замкненої, яка вміє затаїти глибоко в душі хвилюючі її відчуття. Спокійно, стримано, без надриву звучить музична мова, що тільки часом видає силу ще не згаслої любові. При крайній простоті художніх прийомів Даргомижський добився величезної виразності мелодії, в якій в нерозривній єдності переплелися пісенні і мовні елементи. І цього разу композитор вибрав форму куплета з приспівом. Приспів («Але якби з тобою» і т. д.) виконує дуже тонку психологічну функцію. Це як би інтонація глибокого зітхання, що несподівано вирвалася з грудей і оголила внутрішню пристрасність, приховану за видимим спокоєм попередніх слів.

Однією з вершин вокальної творчості Даргомижського є соціально-викривальні твори. Для творів даної групи характерне поєднання значності змісту з граничною простотою і демократичністю форми. Даргомижського добиватися створення яскравих образів за допомогою найскромніших засобів і наситив кожен музичний елемент виразністю. Портретне мистецтво композитора досягло тут найвищого розквіту

«Старый капрал» на слова Курочкіна. Це монолог і драматична сцена одночасно. Мова старого солдата, звернена до провідних його на розстріл товаришам, його роздуми розкривають душевний світ цієї простої, мужньої і чесної людину з народу; вони дозволяють поглянути в його минуле і разом з тим безпосередньо відтворюють те, що відбувається, аж до самого моменту