«В крови горит огонь желанья». Композитор не ставив собі за мету відтворити своєрідний східний колорит пушкінського вірша. Його привернув загальний настрій віршів. Тому він використовував музику, написану первинно на інший текст, що також виражав палке відчуття любові. Це відчуття і наповнює собою весь романс. Доречно застосований тут побутовий жанр серенади (її характерна ознака — супровід гітарного типу).

«Я помню чудное мгновенье» на слова Пушкіна — вище досягнення Глінки у області вокальної лірики. У цьому романсі ідеально зливаються привабливі вірші і натхненна музика. Його мелодія — один з найчудовіших зразків вокального стилю Глінки. Контури її м'які, пластичні і благородні. Мелодійне зерно — основна музична тема романсу — висловлюється у фортепіанному вступі, цією ж темою у викладі фортепіано і завершується романс. У цій темі втілений в узагальненому вигляді основний поетичний образ тексту. Це одночасно і образ людини, охопленої глибоким відчуттям любові, і образ самої коханої, такої прекрасної, що поет називає її «генієм чистої краси». Вірш Пушкіна ясно ділиться за змістом на три розділи: зародження любові, розлука, щастя нової зустрічі. У повній відповідності з цією і романс Глінки будується в тричастинній формі. У першій частині панує світла спокійна радість. Ненадовго набігає хмара: при згадці про «томління смутку безнадійного», про «тривоги галасливої суєти» з'являється мінор, але тут же зникає. Мелодія чарує своєю красою, плавністю, гнучкістю. Вона ллється вільно і невимушено, не підкоряючись чіткій метричній сітці. Разом з тим кожна фраза закруглює, урівноважена. Фортепіанна партія є зразком співучої інструментальної фактури і плавного голосоведення. Відрізняючись стрункістю і закінченістю в цілому, мелодія романсу містить і окремі деталі самостійного образного значення. Ось на мить вона спурхнула вгору, ковзнувши потім по несподівано виниклих синкопах, — і точно промайнуло «швидкоплинне бачення». Середній розділ різко контрастний першому і відокремлений від нього тональним зрушенням. Музика наповнюється драматичною напругою. Вокальна партія набуває декламаційного характеру, в супроводі з'являються різкі акорди і грізні гуркоти в басу з підкресленням дисонуючих звуків. У другій половині середнього розділу неначе починається підготовка до повернення світлого образу. Мелодія повільно, із зусиллям підіймається вгору (секвенція). Підйом цей приводить до кульмінації, але на ній рух і зупиняється, прийшовши в безвихідь. І раптом «душі настало пробудження». Домінантний акорд ре мінору, на якому зупинився рух в кінці середнього розділу, кинутий без дозволу, і без жодного переходу вступає знов музика першого розділу (фа мажор). Другої її половини — з хмарою, що набігла, — тут вже немає, натомість варіюються, розвиваються і затверджуються інтонації початку. При цьому в супроводі з'являється новий трепетний рух шістнадцятих, передаюче захоплене биття серця. У романсі з найбільшою повнотою і виразністю виявилися «пушкінські» риси центрального періоду творчості Глінки: оптимізм, гармонійне світосприймання, врівноваженість відчуття. Печаль, туга, як би вони ні були сильні, викликані зовнішніми, а не внутрішніми причинами і тому безслідно зникають із зміною обставин. Духовний світ героя відрізняється цілісністю і ясністю. У ряді романсів зрілого періоду велике місце займає зображення сцен побуту, картин природи. Тут повною мірою виявляються багатство уяви Глінки і образність його творчого мислення, що яскраво виявилися в його операх і симфонічних творах. При цьому образи побуту і природи утілюються їм, як завжди, узагальнено, без виписування деталей, і служать, зрештою, лише засобом конкретнішої характеристики переживань героя.

Зразками такого роду зарисовок служать два романси на вірші Пушкіна в іспанському дусі: «Я здесь, Инезилья» і «Ночной зефир».

У романсі «Ночной зефир» на перший план виступає картинний початок. Форма романсу — подвійна тричастинна. Другий розділ не є розвитком першого, а зіставляється з ним по контрасту. Перший розділ — спокійний нічний пейзаж. Мелодія, що колише, обертається навколо одного звуку в невеликому діапазоні; головна живописна роль відведена акомпанементу, який відтворює мірний шум річки. Але картина міняється — починається серенада. Музика стає жвавою, легкою, гордовито-пристрасною. У мелодії з'являються характерні іспанські обороти, супроводжувані «гітарним» акомпанементом. Неодноразове чергування і зіставлення обох розділів, що залишаються незмінними, дозволяє Глінці об'єднати в одне ціле дві живописні зарисовки — природи і побуту.

Образи природи одержують барвисте втілення також в романсах «Венецианская ночь» на слова Козлова і «Уснули голубые» на слова Кукольника. У обох романсах намальований водний пейзаж і використаний жанр італійської пісні човняра — баркароли. Фортепіанна партія в них зображає колисання або струменевий біг води, а похитування в мелодії як би відтворює рух човна. Проте зміст віршів різний, а відповідно з цим різний і характер музики.

Картинність і жанрова характерність, властиві Глінці, одержують найбільший розвиток в його романсах-баладах зрілого періоду. З них найбільш значний за змістом і художнім достоїнством «Ночной смотр». Балада Глінки написана на вірші Жуковського, відтворюючі романтичну легенду про Наполеона, що ніби то встає ночами з труни і робить огляд своїм військам. Образи легенди обкреслені в музиці з надзвичайною опуклістю, притому дуже лаконічно, найскупішими штрихами. Вокальна партія балади пронизана ритмом маршу і заснована па стриманих речитативних інтонаціях, що викликають відчуття нічної тиші і настороженості. Такого роду інтонації, майже весь час на одній-двох нотах, проходять через весь романс Лише іноді у вокальній партії окремими