Що було взірцем декору, можна встановити тільки шляхом порівняльного аналізу. Крім того, зошити із взірцями деяких кравців, які займалися пошиттям сюрів, вказують на те, з яких модних зразків запозичували вони свої ідеї. Вишивальники сюрів у ХІХ ст. зовсім інакше поводилися з тогочасними модними візерунками, ніж століттям раніше майстрині, які вишивали давнім стилем на полотні. В давньому шитті простежується строге дотримання точності щодо вибраного взірця візерунка, а на сюрах вже помітне прагнення до декоративності, яка припускає невідповідність і зображення випадкових елементів, при цьому цілісність декору не втрачається, а навпаки – додає більшої енергійності композиції, яка і створює неповторність краси декорованого сюра. На цьому грубому полотні краще виглядали великі стібки, що нерідко призводило до перероблення давніх візерунків.

Інтенсивне оздоблення сюрів за кілька років розповсюдилося по всій державі аж до трансильванських гір. В угорському місті Дебрецен на початку 1840-х років вишивка сюрів набула настільки великого розвитку, що сюди приїздили з різних міст для вивчення нової техніки. Зафіксовано також, що з Березької, Ужанської та Угочанської жуп (тепер основна територія їх належить до України) молодих юнаків посилали в це місто для навчання ремесла “сючів” (виробництво “бунд” і сюрів), саме там вони і навчалися оздоблювати сюри вишивкою та аплікацією, про що свідчить колорит і композиційне розташування декору на сюрах закарпатських угорців [67]. У нових центрах виникали місцеві школи з виготовлення вишитих сюрів, які з часом набували певних локальних стильових особливостей. Таким чином, розповсюдження ціфросюрів сприяло одночасному виникненню нечисленних місцевих декоративних стилів та стильових різновидів.

Розквіт шиття сюрів припадає на 1870-1880-ті роки. В ці часи майстер, який виготовляв сюри, мав 12-16 помічників, їздив на ярмарки та зі своїм ремеслом міг заробити капітал, якого було достатньо на купівлю земельної ділянки в 500 хольдів.

Вишивка сюрів, виконана руками професійних майстрів, безперечно мала вплив на інші види верхнього одягу. Вказані вище тенденції можна простежувати і на кушнірських виробах. Кушніри вже і раніше використовували багатокольорові шовкові нитки, але треба відзначити, де використовували в цей час шовк, там кольорова гама стає більш насиченою та різнобарвною, а там, де працювали вовною, яка потребує ширших стібків, візерунок, як і декор сюрів, стає щільнішим, а товста нитка створює ефект рельєфності. В кінці ХІХ та на початку ХХ ст. принципи оздоблення сюра урізноманітнюються використанням бісеру.

За рахунок суворої лаконічності кольору, високохудожньої та енергійної пластичності декору образ сюра створює дуже гостре психологічне враження, що, напевно, і є основною родзинкою його краси та неповторності. Протягом свого існування ціфрований сюр викликав і викликає дуже багато суперечок між різними соціальними станами населення, що зайвий раз підкреслює велике значення та загадкову красу, яку запропонувала народна творчість. Майже всюди він знаходить своє місце.

Сюри оспівують, їх орнаменти збагачують фантазію народних митців інших сфер прикладного мистецтва. Так, наприклад, в народному мистецтві різьби по дереву Дунантула (задунайська частина Угорщини) в першій половині ХІХ ст. в інкрустованій різьбі зі сургуча ми майже не зустрічаємо героїв без багато оздобленого ціфросюра. Одним із перших майстрів фігурних зображень був Жига Карой, який відобразив у сюрі себе зі своєю коханою, також у сюр в нього був одягнений і “бетяр”, який змусив жандарма встати перед ним на коліна [18]. Різьбярі знаходили стільки задоволення в зображенні багатих прикрас сюрів, які в той час ще були новиною, що іноді забували про точні пропорції, прагнучи показати ці декоративні прикраси найефектніше. До другої половини ХХ ст. велика увага приділяється виробам пастухів Ужанської жупи, на орнаментах яких простежуються елементи раннього угорського декору. В орнаментиці різьби по кістці, якою займалися угорські пастухи, особливо в колишній Ужанській жупі, зображуються також подібні сцени з життя селян, де можна зустріти заможного господаря в сюрі, оздобленому хутром або широкою тасьмою. В історичній пісні про “бетяра” Шімона розповідається, що ціфросюр став саваном, в який його загорнули при похованні. З фольклору ми знаємо також і про другого “бетяра”, який знайшов свою смерть у далекій в’язниці, а його близькі замість нього за ритуалом оплакували і поховали його ціфросюр [18]. Напевно, в цій сцені найбільше відображається нероздільність сюра з життям селянина та глибоку семантику, яку він набув вже на початку свого побутування.

Основною темою живописців Міхая Семлера та Яноша Йонко було зображення життя та побуту угорських селян. На їхніх творах також часто можна помітити і парубків у багато вишитому ціфросюрі. Цей одяг збагачує композицію картин своєю різнобарвністю та є своєрідним психологічним акцентом. Колоритна і насичена гама червоно-жовтих, червоно-синіх вишивок, пластичність ліній у