Головні убори - основну розмову можна вести про них. Не можло уявити Карпатську дівчину без хустки яку вона вміло повязувала і варіювала на голові. В залежності від регіону, території та впливу етнічних груп вживали різного типу хустки («хустя»), кожна хустка цікава по своєму і різні способи їх пов’язування. Но ця прикраса – була характерною рисою одруженої молодиці, жінки під яку вона ховала коси чи «контю» (скучена в клубочок заплутена коса на яку зазвичай одягали чипець). Також чарівності молодій, гарній дівчині добавляли прикраси на шию, намисто, коралі, хрестики. [13, 19, 98].

Такі основні компоненти Закарпатського костюму. По одинці вони простенькі а разом створюють гармонійний, не повторний ансамбль в одязі і в колористиці. В чому ж таємниця такої краси? Всі компоненти одягу гармонійно доповнюють один одного і не має ні чого зайвого.

Такі враження що дівчатам одягатись в білосніжну сорочку, опоясуватись катраном, одягати кептар, заплітати волосся в коси квіти підказує сама природа чи навіть вічність. Але ж вони так до вподоби чоловікам в такому гарному вбранні. Можливо саме тому наші дівчата най вродливіші! [73, 1, 109, 20].

3.3. Особливості оздоблення одягу: розміщення декору, орнаментальні мотиви та колорит оздоблення

У Середньовіччі були спеціально розроблені правила, що приписували, який одяг, прикраси, декоративні елементи повинні одягати різні верстви населення. Не тільки форми одягу, але і його кольорова гама у різних містах і районах різнилися. Дивлячись на одяг, можна було визначити національність та приналежність людини до того чи іншого соціального стану суспільства.

Лемки зуміли зберегти давні архаїчні риси традиційного мистецтв вишивання українського народу. Характерно, що в усіх районах Лемківщини вишивка має основне призначення — декорування одягу. Ця функція обумовила історію еволюції розвитку лемківської вишивки, що засвідчило чимало важливих досліджень. У продовж віків генієм народних майстрів викристалізувалась чітка система прикрашення вишивкою одягу, стало визна-чених частин його компонентів. Вишивали дитячі сорочки — «кошельки», «льолі»; жіночі сорочки — «кошелі», «опліча», «плічка», «станок», «станча», «оплецко»; блузки; сукні, безрукавки — лайбики, лайбрики, брусліки, «абатики, душки, горсети; фартухи — «запаски», «шурци», кожушанки, каптани, урдаки, гуньки; хустини — «фацелики», Чіпці, парти, намітки-обруси; чоловічі урочки, штани — («нагавиці»), холошні; лайбики, «лайбрики», «бруслики», сердаки, утки, чуги тощо. Кожен із компонентів уягу мав відмінності щодо характеру вишивання.

Полотняний одяг переважно вишивали заполоччю, намітки-обруси — заполоччю і шовком; сердаки, нагавиці— вовняними нитками, шнурами; кожухи —гарусом; безрукавки — шовковими нитками, бісером, лелітками, пацьорками тощо. Залежно від призначення одягові вироби прикрашали різними мето-дами: нанесенням вишивальних поверхне-вих стібків, нашиттям кольорових шнурів, стрічок тощо. Вивчення музейних збірок, експедиційних матеріалів, архівних відо-мостей дають можливість систематизувати вишивальні стібки, шви, якими зшивались, обмітувались окремі частини одягу, зобра-жувались різновидні узори. Від того, як стібки вишивальної нитки прошивали тканину, як наносилась на неї вишивальна нитка — з лицьової чи виворотньої сторони, стібки прямі по вертикалі чи горизонтальні, нахилені, натягнуті чи вільно постелені на тканині — залежали відмінність, специфіка технічного виконання.

Збережені пам'ятки переконливо засвід-чують, що розвиток вишивальних технік нерозривно пов'язаний з пошиттям одягу. Зшивання окремих частин шкіри, тканин для виготовлення певних компонентів одягу супроводжувалось процесом активного вплітання, втручання вишивальної нитки в структуру тканини, на місцях з'єднання окремих пілок розміщувались стібки, шви різного спрямування й розмірів, що мали не лише практичну функцію, а й естетичну.

Поетапно в історичному аспекті змінювалися матеріал, техніки і нитки для вишивання в костюмі бойків. До XX ст. вишивали переважно лляну або конопляну тканину вручну пряде-ними лляними, вовняними нитками. Згодом входить у побут фабрична тка-нина, використовуються для вишиван-ня фабричні нитки, вовняні («воліч-ка»), бавовняні, червоні («памоть»), білі («біль»), різноколірні («ДМС», муліне). У розробці орнаменту бойківські вишивальниці зуміли створити безліч варіантів зображення різних елемен-тів, мотивів, форм. За змістом та фор-мою побудови орнаментальні мотиви поділяються на геометричні, рослинні й зооморфні. Виробились орнамен-тальні комплекси, властиві тій чи ін-шій техніці вишивання і матеріалу.Масового поширення набув у бой-ківській вишивці геометричний орна-мент. Найбільш відомий геометричний ор-намент, який утворюється із простих лінійних мотивів, прямих і скісних, ламаних і зубчастих [ 34]. Їх пересічення, комбіноване розміщення створювало різні як прості, так і складні геоме-тричні форми. Типовим для бойків-ської вишивки є використання прямих або скісних стібків для утворення пря-молінійних суцільних стрічок, рядів з рисочок та зубців. Декорування пря-молінійними геометричними простими мотивами одягу по швах — це давня слов'янська традиція, яка збереглася в бойківській вишивці до наших днів. Особливого поширення набрав мотив ламаної лінії («кривулі») у вишивці жіночих, чоловічих сорочок, на нижній