розкладають на столі ( в хаті або на шіпці) цілу спідницю з нашитими прикрасами, потім одна збирає рівно полу – полійку до другої під лівий лікоть і твердо притискає до стола. Друга дівчина притискає цілою рукою обшивку спідниці теж на столі, а правою рукою допомагає своїй подрузі рівняти рівце з гори в долину фальдів спідниці. Потім його фіксують і ставлять під прес. До роботи вдягали менш дбайливо вкладені спідниці, хіба що дівчина була парадниця, то вона носила і на будень гарний літник.
Запаска – також гарна сплісірована частина жіночого одягу , але з іншого матеріалу. Має такі самі нашиті ленти, що й фартух, а крім того в долині коронковані фальбани. Матеріал з якого виробляли запаски був дузе гарний, із квітами, очками, яблучками, зірками та іншими взорами. [10] Нашивки також різнокольорові. Запаско опоясувались жінки спереду, а кінці запаски зв’язують у вісімкове (як кокарда) в’язання під корсеткою.
Лейбик (горсет, корсетка, лецбичина) шиють з гранатового сукна. Носять тільки в великі свята в році, з чорної матерії на будень, а з синього або темно-зеленого на свята (Великий піст, м’ясниці ). Лейбик – рід светра без рукавів або камізельки.
Прикрашують гарними нашивками чи жовтими металевими ґудзиками, а край обшивають купованою драбинкою. Влітку носять корсетку, розстібнену на ґудзиках, а застібнену тільки в поясі, але в зимку запинають на всі запинки (запинка з куплених коників).
Спідня білизна – що складається з білої спідниці, вшитої з конічного, або в багатших газдинь із льняного полотна (коніпше - згрібне) на таку саму форму як верхня спідниця, тільки без нашивок і окремих фальбах з лентами і стяжечками.
Спідник відрізнявся святковим і на будень, різниця в тому що на свята одягали спідник з білосніжного, кращого полотна з малими орнаментами на долішньому фалду ванні. [111] А будення з рубого полотна не занадто білий (домашнього виробу) ібез нашивки.
Прикраси шиї – це для дівчат крайки (ґердани з пацьорків, що виготовляли безпосередньо самі жінки); молодиці купували коралі з дукатами (металевими, хрестиками), заланої, голубої, фіолетової або червоної барви (у часі посту-яіолетні або кармінові, чорні); старші по віці газдині носили білі або чорні пацьорки з коралями.
Накриття голови. На голові жінки та дівчата хусті, хустини, що їх називають «фацеличатами» - від італійського слова «фацелієтто» - хустина. Ця назва єще тих часів, коли римські купці приходили в наші карпатські гори з своїм крамом. Хустина для дівчат купували в місті котрі біли нашивані в чотирьох містах стяжечками. [28] В літку дівчата ходять з відкритою головою, а накривають голову тільки при праці в хаті, на оборі та в полі (охороняють волосся перед походом, брудом і валящим сонцем) або в дощеві дні. Старші жінки завжди ходять в хустка, а волосся не плетуть в коси тільки скручують в мале колісня (з ялівцевого прута, ліщини) так зване хімля, химка, хомевка. На хімію вкладають чіпчик (дуже гарне вишиване на неділю чи свято), що зветься чепець, чіпці зв’язують довкола голови із зав’язкою під шию хустку (фацелик).
Дуже оригінальною є велика біла хуста, великий фацелик з купленого полотна на голову, яку зв’язують у широкі фалди над раменами з чубком над чолом. Ця хустка звисає до половини спідниці – фартуха, поза плечі по раменах придержана окремою білою льняною плахтиною, рубцем, оба кінця заплітає поза рамена.
Теплий одяг. Взимку жінки носять кожушки, кожушинці, дуже гарно нашивані багатокольоровими нашивками або куртаки. Куртаки – це сукняні загортки, кроєм подібні до корсеток, тільки що корсетка без рукавів і більше втягнено скроєна (краще опоясу стан).
Куртки або гуньчата обрамовані білим сукном, або червоним та зеленим шнурком – сукня том, довкола шиї, кінців рукавів, здолини та спереду. Гроші носять за пазухою в хусточці або в купленому пуляресі, калитці. [10] Довгих до колін гуньок (куртаків) не носять жінки. (Взимку вкриваються широкими вовняними (ку-пленими) хустинами або лише по раменах, або з го-ловою.
ВЗУТТЯ. Ноги взувають у ходаки. Це з гіршої (деше-вшої) шкури домашньої ро-боти шиті лапці, з зищими берегами та круглим закін-ченням у п'ятах. Ходаки прив'язують до ноги сук-няними шнурками, т. зв. настроганками. Це з чорної вовни плетений, сильний шнурок, яким прив'язують ходаки до ноги та закручу-ють білі (льняні або коно-пляні) онучки повище кіс-ток, щоб нога в дорозі або при праці не розвивалася. До болота або снігу взува-ють високі (боксові або юх-тові) чоботи з підківкою на високому обцасі, а цілий зап'яток оббитий блискучи-ми цвяшками (в різні взори — звізд, колеса, сонця тощо).
До направи ходаків уживають гострого шила, дра-тви й кусників грубілої юхтової шкури, гелаки. Такі кусники шкури купували в гарбарнях або складах шевської шкури.
В новіших часах появилися в селах черевики й пів-черевики. Але старші жінки не радо взувають це но-вітнє взуття.
Друга група.
Ця друга група народньої ноші на Лемківщині най-краще виявляється в українських селах над джерела-ми Вислока з романівською округою, селами біля Дук-лі та здовж ріки Яселки і здовж прикордонних осель Лемківщини із Словаччиною по село Висову, на півночі з Грибівщиною та деякою частиною Горличчини. Сорочка, зокрема святкова, легко вишивана на раменах, маншетах і комірі біля шиї. Фацелики чисті без лент, тільки з готовими, фабричними прикра-сами-квітами, галузочками вишень-черешень, різнобар-вними очками, мережками, коліснятами тощо. Спідни-ці не є шиті з пестрого, сорокатого матеріялу, тільки в рівні різні очка, кривульки,