Врешті зимові кожухи та гуньки є шиті більше дбайливо, з кращим вирізом на бедрах і спині. Кише-ні до того е назначені червоним або синім сукном (хоч теж сліпі) над бе драми.

У чоловічому одінні «катанка» є спереду нашивана блискучими золотими ґудзиками, але не мережкована, ані не драбинкована. Штани теж іншого крою в пах-винах і вдолині при ходаках — з бічними вирізами та біля пояса на пахвинах з обшивками, що наслідують вирізи кишень.

В цій полосі найменше бачимо чужих впливів. Де-хто добачує в цьому лемківському народньому одязі сліди словацьких впливів, але це неслушно остільки, що за бескидськими горами живуть також лемки, тож через подружні зв'язки місцевих із закарпатцями мог-ли прийти деякі малі впливи одягу із словацьких осель.

А втім лемківський одяг не знає коротких чолові-чих чугань, тільки довгі по коліна. А на пограниччі носять молоді ґазди саме короткі чугані такого самого крою й шиття, як питомо лемківські довгі з зашитими обома рукавами та торггками на (спині) хребті.

Зимові чоловічі шап-ки, богородиці, з ба-ранковим дном і ву-хами, теж інші на Лемківщині ніж . на пограниччі. Пограниччя зазича-ло впливів Турчан-щини з довгими вов-нямини шапками, — плетеними як довга панчоха і втроє, на-че турбан, звивани-ми на голові. Інші також літні со-ломкові капелюхи — каляпики, тут і там.

Жінки західної Лемківщини не носять зби-раних спідниць, тіль-ки з в'язочками кві-тів, легко морщені від долини догори, а на голові не зав'язу-ють білих хусток у широкі роги. Замість корсеток носять блю-зки (лейбики з рука-вами, хоч Лемківщи-на не знає лейбиків з рукавами). Дівчата носять на головах рі-знокольорові фаце-лики та не вжива-ють узимку теплих вовняних хусток (ве-рет).

Також і довгі вовня-ні білі штани — но-Молодий і молода у весільних одягах. гавиці, є нашивані.

Чоловіки вдягають сорочку (з білого льняного по-лотна на свято, а з конопляного до роботи), на ноги ґагі теж з домашнього полотна, а на верх сподні, но-гавки з одноличного полотна. На сорочку надягають камізельку, лейбик, з гарними прикрасами спереду.

На голову капелюх (солом'яний або фабричний), взимку шапку (з вовни або фабричну). Солом'яні капелюхи мають малі криси, легко заокруглені вгору. [10]

На лейбик одягають гуньку (сукняну нагортку), а в дорогу чуганю. На ноги взувають ходаки, керпці, високі чоботи або черевики. Чуга (чуганя) — це довгий плащ з брон-зового ( вовняного ) матеріялу, з дуже до-вгим коміром,- щ о звисає на плечі аж поза пояс. Це наслі-дування капузи. Чу-га прикрашена дов-гими ф р е н дзлями, плетеними в коси — або мержкувато зв'я-заними. Ц е давній одяг при шлюбі, має зміни залежні від околиці: у середущій Лемківщині з білим пасом на комірі та рукавах (які, здолини зшиті, засту-пають кишені), біля Великого Вислока в бронзовий, вишиваний взір, біля Розділля, Фолюша, Боднарки — комір має форму накидки. — Цікаве також у третій групі накрохмалювання гарних пружків, коміра і ман-шетів у жіночих сорочках — у противенстві до сорочок (сяніцького й ліського повітів), вишиваних на грудях, і раменах хрестиковим способом. Головна різниця народнього одягу на Лемківщині від інших груп — це коротка сорочка, голуба камізель-ка (катанка), жіноча корсетка, барвні фартухи (спід-ниці) з лентами (нашивками), запаска, в'язання під бородою хустки (фаце-лик і великий фацелик-— в'язаний під чіпцем). На Лемківщині не носять довгих випущених соро-чок, сукман по коліна, великих капе л'юхів з крисами та коротких чугань.

Дуже характерні для Лемківщини є сукняні черевики на зиму, що їх уживають на ходаки, як треба далеко саньми їхати до міста, довго стояти в церкві на Богослуженні або на морозі працювати. Такі сукняки вміли шити ґазди в кожному селі, з грубо, але міцно прядених, вовняних ниток.

2.2 Художні особливості бойківського костюму

На північний захід від ареалу гуцулів та русинів знаходиться територія такої цікавої субетнічної української групи, як бойки. Стосовно самоназви, думки вчених розділилися. Їхня палітра коливається від тверджень про походження бойків від кельтського племені бойїв, які в другій половині І тис. до н. е., населяли територію сучасної Центральної Європи в районі Чехії та Південної Польщі, до акцентації уваги на діяльнісному чи мовному значенні: зокрема, І.Франко вважав, що можна пов'язувати цей етнонім із значенням слова Бойко, тобто «воїн». Також у бойківському діалекті дуже часто вживається частка бойї в розумінні так, що теж не могло не вплинути на формування назви цієї групи.

Територіально ареал бойків охоплює гірські райони сучасної Львівської та Івано-Франківської областей, між верхів'ями річок Сяну та Вовниці, а також на Закарпатті – у межиріччі рік Уж і Торець. Інакше кажучи, бойки локалізовані у своєрідному трикутнику між Дрогобичем, Івано-Франківськом та Ужгородом із заходженням на територію сучасної Польщі. У територіально-адміністративному поділі – це частина Рожнятинського району і Долинський район Івано-Франківської області, Сколівський, Турківській, а також частини Стрийського, Самбірського і Старосамбірського районів Львівської області та деякі села Межигірського, Великоберезнянського і практично всього Воловецького району Закарпатської області. На Південно-Східній Польщі Бойківщина локалізована, насамперед, у долині річки Сян. Населення цієї території було практично повністю переселене в Україну після Другої світової війни 1945 - 46 рр. і втратило як свої предківські землі, так і, внаслідок некомпактного поселення на нових землях, чимало звичаїв, мовних особливостей, побутових та