Дослідник А.Москаленко в підручнику „Теорія журналістики” характеризує головні принципи сучасної журналістики (див. таблиця 1.2 )

Таблиця 1.2

Принципи журналістики

№ п/п |

Пояснення

Принцип 1 |

Існування та розвиток справжньої демократії неможливі без існування та зміцнення вільної,

незалежної, плюралістичної та відповідальної журналістики.

Принцип 2 |

Журналістика спирається у своїй діяльності на фундаментальне право на свободу слова, гарантоване ст.10 Європейської конвенції про права людини.

Принцип 3 |

Для того, щоб журналістика реально сприяла демократичному розвитку суспільства, їй необхідно мати:

- повну незалежність редакції від політичної влади і тиску з боку груп, що мають особисті інтереси, або з

боку громадських органів;

- доступ до отримання чесної та неупередженої інформації від громадських владних структур для забезпечення відкритої інформаційної політики.

Принцип 4 |

Маючи на увазі роль журналістської свободи слова у суспільстві справжньої демократії, будь-яке втручання у журналістику з боку громадських владних структур повинно:

- бути необхідним у демократичному суспільстві та відповідати його суттєвим соціальним потребам;

- бути затвердженим законом та мати чітке формулювання.

Принцип 5 |

Перевага з боку владних структур і відповідно тих, хто зайнятий у сфері журналістики, має бути надана:

- діалогу між журналістами, редакторами, власниками електронних і друкованих засобів інформації та владними структурами, що відповідають за політику ЗМІ на урядовому чи міжурядовому рівнях;

- прозорості щодо діяльності;

- відносинам із третіми сторонами, що мають вплив на незалежність ЗМІ.

Принцип 6 |

Журналістика має слугувати свободі слова, що включає право одержувати та передавати інформацію, поважаючи при цьому інші фундаментальні права, свободи, інтереси, що їх захищає Європейська конвенція про права людини.

Принцип 7 |

Практика журналістики у демократичному суспільстві виробила цілу низку норм, які ввійшли до багатьох професійних кодексів поведінки. Це такі „неписані закони”, як:

- повага до права громадськості бути точно інформо-

ваною про факти та події;

- збір інформації чесним методом;

- виправлення будь-якої друкованої або переданої в ефірі інформації, що виявилась неточною;

- утримання від пропаганди ненависті, насильства, нетерпимості на расовій, статевій, сексуальній, мовній, релігійній, політичній або іншій основі, що мають національне, регіональне або соціальне походження.

Принцип 8 |

Розуміючи, що різні ЗМІ працюють в різних умовах і ці умови не є стабільними, владні структури мають обережно посилатися на правила, про які йдеться у принципі 7, і мають визнати, що всі, хто працює у сфері журналістики, мають право виробити свої особисті стандарти поведінки.

Життя суспільства як саморегульованої системи забезпечується різними соціальними інститутами. На певних етапах розвитку людства виникають такі соціальні інститути: шлюбу, власності, держави, права, церкви.

Соціальний інститут – це продукт розвитку людської культури, що становить собою сукупність певних норм, які регулюють стосунки між людьми в тій чи іншій сфері суспільних відносин [12, с.21-22].

Порівняно недавно на високому етапі історичного розвитку виникає наймолодший соціальний інститут – журналістика. ЇЇ призначення: забезпечувати всю суспільну вертикаль і горизонталь всебічними точними повідомленнями про навколишню діяльність, а основне призначення – соціальні відносини.

Журналістика – це соціальний інститут, створений з метою забезпечення всебічного і об’єктивного інформування всіх суб’єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідне для оптимального функціонування всіх інших соціальних інститутів і людства [30, с.9]. Під суб’єктом суспільного життя розуміють органи влади, організації і установи, заклади й підприємства, політичні партії та громадські організації, а також окремі громадяни. Здійснюється горизонтальна організація інформаційного простору держави.

Для нормального функціонування будь-якої соціальної система необхідний безперервний потік інформації, який орієнтує кожну особу і тримає її у стані інформаційної насиченості. Кожна людина зі свого боку постійно знаходиться в інформаційному потоці, адже лише за умови безперервного інформаційного спілкування із зовнішнім середовищем людина здатна продуктивно мислити й активно діяти.

У деяких посібниках [8, с. 32 ] трапляється твердження про те, що вже саме слово „інформація”, мовляв, говорить за себе: інформувати - значить повідомляти. Однак треба більш чітко уявляти собі співвідношення професійного журналістського терміна з поняттєвим апаратом інших наук.

Спочатку інформація сприймалась у науці як повідомлення, що передається людьми. Із середини ХХ ст. вона описується як загальнонаукове поняття, що включає в себе обмін відомостями між людьми, людиною й автоматом, автоматом й автоматом, обмін сигналами у тваринному і рослинному світі, передачу ознак від клітини до клітини, від організму до організму. Людині властива підвищена увага до виробництва й переробки інформації. В сучасному суспільстві розробляються спеціальні наукові дисципліни з різних аспектів інформаційного процесу (теорія інформації, кібернетики та ін.), яким присвячені розвідки вітчизняних і зарубіжних учених.

Інформація – це відомості або дані, що об’єктивно відтворюють різні сторони та елементи навколишнього світу і діяльності людини на певному етапі розвитку суспільства, матеріалізовані у зручній формі для передачі, збереження і обробки людиною або ж автоматизованим засобом [32,с.43].
Треба з’ясувати: чим відрізняють поняття “інформація як засіб”, “інформація як процес” і “інформація як результат”. В історії преси ці значення актуалізувалися в різній мірі, дожурналістські факти свідчать в основному про розуміння інформації як засобу контролю, впливу, популяризації та комерційного збагачення.

В сучасній науці існує дві концепції поняття „інформація”:

1) атрибутивна інформація – інформація розуміється як атрибут матерії;

2) функціональна – існує на соціально свідомому рівні, є результатом спрямованої активності, результатом розвитку людської культури, її найважливіша форма [ 21, с.45].

Дослідник М.Ф.Нечиталюк у праці „Методологічні засади історико-журналістської науки” стверджує, що