Із філософського погляду видове розмаїття творчості випливає з категорії ідеї, у формах якої людина відображає дійсність не тільки такою, якою вона є насправді, а й такою, якою вона хоче її бачити, видозміненою, в таких формах, у яких її, дійсності, ще немає, але якою вона може стати в результаті цілеспрямованої діяльності. Такий об'єктивно-суб'єктивний підхід людини до дійсності, її прагнення реалізувати себе, дати собі самій через себе саму об'єктивність в об'єктивному світі, здійснити в ньому власні суб'єктивні цілі і є основою і підставою, теоретичним обґрунтуванням диференціації творчості на види й роди. Творчість, яка дає змогу людині виявити себе, знайти в собі самій те справжнє, що й становить її власну, саме цієї особистості сутність, те, що український мислитель Г.Сковорода називав «сродною» працею, має яскравий особистісний характер.

Щодо колективної чи загальносуспільної, загальнонаціональної історично значущої творчості, то вона в концентрованій формі відтворює чималий попередній досвід людської діяльності зі створення якісно нових духовних цінностей і надзвичайно важлива для подальшого просування нашого знання про творчу діяльність. Сама ця діяльність може бути розчленована на види й підвиди: у загальному плані на наукову, технічну та художню творчість, у вужчому – на незліченну кількість конкретних спеціалізованих видів, проте як загальнокультурологічна категорія, що визначає смисл культури у створенні третього (окрім матеріального і духовного, витворених шляхом природної еволюції, світів) – єдиного і цілісного природно-духовного світу культури, витвореного усіма людськими поколіннями, не підлягає механічному подрібненню.

Нині, як ніколи раніше, постає проблема інтеграції зусиль дослідників різних галузей знання для узагальнення проблематики творчості, виявлення в ній того, що об'єднує всіх. Таке узагальнення, як справедливо зауважує Л. Левчук, має будуватися на основі не «простого додавання», а виявлення якісної специфіки творчості в загальнолюдській діяльності, розуміння . того, що ні механічне подрібнення її на види та підвиди, ні таке саме механічне розширення її смислу, хоча б і заради піднесення престижу тих чи тих видів людської діяльності і зарахування їх до розряду «творчих», а надто без особливих на те підстав, ні на йоту не наблизять нас до осягнення таємниць людської творчості.

З погляду загальнолюдських інтересів поділ видів і підвидів людської діяльності на «творчі» і «нетворчі», на продуктивні й репродуктивні позбавлений будь-якого сенсу. Наприклад, пасажири авіалайнера навряд чи зрадіють виявам «творчості», «оригінальності», «унікальності», «неповторності» пілота, якщо він відступить від жорстко регламентованих правил і приписів. Зате коли він в умовах нестандартної, або, як кажуть фахівці льотної справи, нештатної, ситуації виявить надзвичайне напруження волі й інтелекту і в лічені секунди знайде єдино правильне рішення для уникнення катастрофи, хоча б воно навіть і суперечило всім законам, канонам, регламентам і настановам, ми з повною на те підставою скажемо про нього як про Людину-Творця.