Остання книга Рабле “Гаргантюа і Пантагрюель” теж проникнута песимізмом.

Таким чином, те, що не помітили теоретики мистецтва Відродження, з великою силою відобразили практики у своїй творчості.

Отже, наприкінці XV-ХVІст. Ренесансні ідеї поширюються за межі Італії. На терині якої вони виникли і розвивалися до цього часу, центр Відродження зміщується на північ (до Німеччини, Голандії, Англії, Франції тощо), де ідеї Відродження набувають нових рис. Вони починають розвиватися поряд і навіть у русі маньєризму та пантеїзму. Трактування людської особистості набуває нових рис, виникають питання про співвідношення матерії і ідеальних форм. У пантиїстичній теорії людина починає втрачати свою індивідуальність, природа набуває особистісних рис і ототожнюється з Богом; Він ніби розчиняється в ній, а вона вньому.

В цей час важливого впливу набувають Дюрер і Савонарола. Дюрер підсумовуючи своїх попередників говорить про можливість створення прекрасного тільки з поєднання прекрасних частин різних редметів і явищ, тільки їх єдність зумовлює існування справжньої краси. Краса у Дюрера відносна.

Савонарола був у своїх естетичних поглядах благородним гуманістом. Для нього важливе значення мала не земна, тілесна краса, а духовна, яка проявляється в людському тілі у вигляді чістоти, доброти, моральності.

Сама естетика Ренесансу була заснована на піднесеній людській особистості, що була утвержена титанічно і існувала в ілюзорній гармонійності. Саме усвідомлення людиною цієї ілюзорної гармонійності людської особистості і світу привело до її усвідомлення свого трагічного існування, втрати безпеки у цьому світі, своєї індивідуальності. Саме, через це, творчість мислителів цього періоду набуває рис песимізму, драматичності, трагедійного пафосу, відчуття втрачених ілюзій.

Кінець ренесансної утопії поклали В.Шекспір і Мігель де Сервантес, які у своїх творах відобразили бачену ними неможливість існування ренесансних ілюзійних ідей у наступну епоху.

Висновки:

Таким чином, завершуючи огляд основних ідей епохи Відродження, хочеться сказати, що ця епоха відіграла досить значна роль у подальшому формуванні як естетичних, так і будь-яких інших (наукових, філософських, політичних тощо) теорій світової культури. Саме в цей час відбуваються революційні зміни в суспільстві, зокрема, зміни в духовному житті кожної людини; саме людина стає в центр уваги всього філософського мислення епохи. Розвиток виробництва, нові суспільні відносини вимагали нової ініціативної людини, яка почувалася б не часткою, не представником певного соціального стану, а самостійною особистістю, яка репрезинтує сама себе.

Глибинна суть Відродження в повернені людської свідомості відчуття богопричетності, божественності. Людина перестає трактуватись як гріховна і трактується як богоподібна. Основна властивість Бога творення. Богоподібність людини також полягає в здатності творити. Таким чином епоха Відродження, здійснивши світоглядний переворот на творення породила величезну плеяду людей творців у найрізноманітніших сферах людської культури.

Найсуттєвішою особливістю епохи Відродження стало те, що в цей час естетика виходить з підпатронату теології, стає світським знанням, урізноманітнюються естетичні течії, розширюється коло естетичних проблем. Крім цього естетика покидає лоно філософії і розвивається у теоріях окремих видів мистецтв. Саме в епоху Відродження мистецтво досєгає найбільшого розквіту. Живопис, архітектура, скульптура починають розвиватися у тісному зв’язку з математикою, анатомією, медициною. Завдання художника оволодіти загальним знанням з усіх існуючих на той час наук, а матиматика і анатомія мали стати його першими вчителями. Можна сказати, що в епоху Відродження мистецтво і наука розумілись як споріднені, єдині по суті своєї діяльності.

Вища ціль мистецтва - це пізнати не взагалі природу, не онтологічне буття світу, а естетичну цінність світу, природи і людини, їх красу.

Тезис – “мистецтво є наслідування природи” стає панівним в естетиці Відродження. Але на відміну від Античності цей принцип наслідування зливався з принципом творення, зокрема, з принципом творення краси.

В мистецтві значною мірою проявляється багатобарвна чуттєва сторона реального світу. Художники, письменники і скульптори проявляли інтереси виключно до гармонії, витонченості і краси чуттєво сприйманої дійсності.

Вчення про пропорцію, перспективу і анатомічну сторону живого організму ставляться в центр уваги теоретиків і практиків мистецтва епохи Відродження.

Основним і вихідним положенням естетики ренесансу, що мало аксіологічне значення, було утвердження краси реального світу як однієї з його істотних, об’єктивних властивостей. Краса стає важливою частиною ідеального суспільства та ідеальної держави.

Прекрасне розуміється мислителями і художниками як єдність в багатообразності, гармонійність, співрозмірність, пропорційність.

Щодо походження прекрасного, то воно трактується мислителями Відродження ідеалістично. Тобто через ідею божественного творення світу. А сам бог розглядається ними як перший і великий художник.

Таким чином, в епоху Відродження був вироблений новий підхід до мистецтва, природи і людини. Ідея про безкінечні можливості людини, про її гідність, уявлення про “універсальну людину” (homo universales), пізнання об’єктивного характеру прекрасного, переконання про гармонійний устрій світу- все це було новим, багатим і плідним вкладом в історію світової естетичної думки.

Література

Антология мировой философии:Т.1.-М.,1971.

Бабій Л.Т Діалектика розвитку історичних типів культури.-160с.

Волкова Е.В. Эстетика и искусство.-М.,1986.-64с.

Гадамер Г.Г. Актуальність прекрасного.-М.:Искусство,1991.-367с.

Гулига А.В. Эстетика и истории.-М.,1974.-182с.

Гусєв В.І. Історія західноєвропейської філософії XV-XVIIст.-К.,1994.-256с.

Естетика: Підручник/Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. З К.:Вища шк.,2000.

Єфіменко В.В. Культура Середньовіччя. Культура Відродження//Історія світової культури.-К.,1994.

История европейского искусствознания. От античности до конца XVIII века.-М.,1963.

История эстетики. Памятки мировой эстетической мысли:В 5Т.,Т.1.-681. Античность, Средние века, Возрождение.-М.,1962.

История эстетической мысли:В 6Т.,Т.2. Средневековый восток. Европа XV-XVIIвеков.-М.,1985.

Каган М.С. Морфология искусства.-М.,1972.-217с.

Карэн Эудженно. Проблемы итальянского Возрождения.-М.,1986.

Кривцун О.А. Эстетика.-М.,1998.-430с.

Лекции по истории эстетики:В 4Т.,кн.1.-МГУ,1973.-206с.

Лосев А.Ф Эстетика Возрождения.-М.,1982.-623с.

Музыкальная эстетика западноевропейского средневековья и Возрождения.-М.,1966.

Овсянников М.Ф. История эстетической мысли.-М.,1985.-336с.

Соколов В.В. Очерки философии эпохи