Повноти розвитку досягає майстерність Леонардо в картині “Мадонна в гроте” (1483-1490/94). Перед нами вже зрілий майстер. “Тайна вечеря” (1495-1497) - вершина майстерності художника. Після неї, незавершена, знаменита двозначною посмішкою - гримасою “Мона Ліза” (1503), далі “Свята Анна” (1508-1512). Інші твори Леонардо носять на собі риси незавершеності, дизгармонійності.

В науцці на перше місце Леонардо ставить досвідний метод. Це розроблена система поглядів на природу і людське призначення.

Леонардо по особливому відносився до живопису. Живопис - це наука, причому перша серед інших. Живопис з філософськими і тонкими роздумами розглядає усі якості форм. Живопис не тільки істинна філософія, але й вище філософії: “живопис поширюється на поверхні, кольорах і фігурі всіх предметів, створених природою; а філософія проникає в серелину цих тіл. Розглядаючи у них власні якості. Але вона не задовільняє тої істини, якої досягає живописець, що самостійно обнімає першу істину”. Вищим узагальненням і обгрунтуванням є живописний твір, що споглядає завжди вище, ніж будь-які рацінальні побудови. Твір сам по собі є вищою реальністю, за якою ніщо вже не стоїть, тому що, недивлячись на необхілність наслідування, немає необхідності у подальшому співвідношенні істинного живописного твору з плинною дійсністю, бо в творі досягається вище оформлення і самозадоволення існування споглядального предмета, а сам цей акт споглядання і є вище осмислення.

Треба вивчати природні властивості тіл, їх освітлення, пропорції і т.п. З ряду одиничних спостережень складається ряд правил, знаючи які художник може наслідувати природу, не поклоняючись їй, а вибираючи, зіставляючи, розділяючи, створюючи речі прекрасні і невиразні. В цьому влада художника. “Щоб все, що існує у Всесвіті як сутність, як явище чи як уявлення, він має спочатку в душі, а потім в руках. Які настільки неперевершені, що в один і той же час створюють таку ж пропорціальну гармонію в одному єдиному погляді, яку утворюють предмети природи”.

Ясно, що під душею тут треба розуміти всю ту здатність до чуттєвого сприйняття, але все ж тут відмінна одна суттєва риса: художник сам вільний створювати прекрасне і потворне, потворно-дійсне поряд з прекрасним, і тільки в порівнянні виступає найбільш яскраво природа того і другого. У відношенні художника і природи; художник є творцем, що здатен протиставити свої твори природі. Отже, з одної сторони, у Леонардо повна залежність від природи, наслідування природі, а з іншого - тісно пов’язане з першим положення про волю і владу художника над природою.

Одне з найбільш важливих положень естетики Леонардо - поняття гармонії. Саме гармонія дає живопису перевагу перед поезією, яка полягає у тому, що живопис подібно музиці, може одночасно охоплювати предмет в цілому, тоді як поезія повинна переходити від однієї його частини до іншої і зовсім позбавлена можливості дати насолоду одночасного гармонійного існування частин.

Замість того, щоб бачити у житті тільки похмуре, тут радість буття. Одночасно возвеличується і освячується вся сутність художника. Світогляд Леонардо - це, по визначенні Вольфа, сенсуалістичний реалізм з естетично релігійною тенденцією, що спрямований на найсильніший евдемонізм”. Пізнання є вдивляння в природу, в якому наука і мистецтво співпадають.

Вся теорія Леонардо: мистецтво є наука. Точна наука, наука що народилася із свідомості реальності є матиматика, тому естетика Леонардо здійснюється в геометричному порядку проаналізувати мистецтво як науку.

Практик, Леонардо не хоче ніякої чистої теорії. Він призирає безсмисленне теоритизування. Всяке знання цінне для нього, тільки поскільки воно корисне. Кінцевий результат, плід усіх зусиль для нього - образ, картина. А не чисте пізнання. Наука про живопис служить йому тільки для більш досконалого досягнення цілі, а ця ціль досконалий твір мистецтва. Але з іншої сторони, Леонардо говорить, що “практика повинна завжди бути побудована на добрій теорії”.

Художник повинен володіти характаром, бути невтомним, мати залізну витриманість, поставити на службу своєму мистецтву все життя. Важливим засобом для Леонардо є чистолюбство художника. Він багато говорить про славу після смерті, ставлячи її вище багацтва.

Оскільки живопис строго науковий, він серед інших мистецтв з найбільшим правом заслуговує на назву науки. Як і в геометрії початком тут є точка, потім іде лінія, за нею плоскість, на якій зображуються тіла. Оскільки живописом зображується перспектива, на якій грунтується астрономія, Леонардо назвав живопис матір’ю астрономії.

Разом з тим мистецтво не є просто маткматика. Якщо наука є знання, то мистецтво є вміння. Наука може бути повністю передана учневі, практичний живопис не передається. Кому не даний від природи талант живописця, той не може нічого навчитися. Далі за Леонардо, наука є пасивне наслідуване сприйняття, мистецтво активне, але є індивідуальна творчість.

Леонардо дає класифікацію мистецтв, виходячи з їхньої інтинсивності, з якою вони впливають на відчуття. Найблагороднішим відчуттям для нього є зір, він і саме найдороще для людини. Тому першим мистецтвом є живопис. Далі йде поезія, але вона є нижчою за музику, яка теж поступається живопису, так само і скульптура. Таким чином виходить певна послідовність.

Живопис

Мистецтва зору

Скульптура

Музика

Мистецтва слуху

Поезія

Леонардо ніде не говорить про виховні функції мистецтва.Воно є зображення краси природи, це і зіставляє благородну возвеличеність. Воно радує людське почуття, дух і серце. Особливо жисопис дає можливість споглядати божественну красу. Перед живописом поставленне завдання возвеличувати