Це був тринефний костел з трансептом (поперечні нефи, що під прямим кутом перетинають головний повздовжній неф) . Фасад – із бароковим фронтоном та двома симетричними вежами а також доричними та корінфськими ордерами.

До 1773 р. були встановлені бокові розкішні вівтарі, виконана декоративна ліпка. Мистецтвознавець В. Мельник встановив, що над боковим скульптурно-декоративним оздобленням мармурових і дерев’яних вівтарів інтер’єру працювала майстерня Томаса Гуддера і Конрада Кутченрайтера, вихідців із Баварії.

Й досі збереглися різьблені циборіуми бічних вівтарів Св. Йосипа (зх) і Св. Вінсента (сх), реліквії якого подарував місту папа Інокентій ХІ, а привіз у 1679 р. з Риму Станіслав Потоцький. Восени 1451 р. в Колегіаті відбувалася пам’ятна “pompa funeblus” – триденна жалобна церемонія похорону Станіслава Потоцького. У 1877 р. з’явилися стінописи Еразма Рудольфа Фабіянського.

У ХІХ ст. для зміцнення стін були встановлені контрфорси. Перед контрфорсами на висоті другого поверху можна було бачити герб Потоцьких.

Неподалік римо-католицького костелу Пресвятої Діви Марії у 20-х рр. XVIII ст. була споруджена кам’яна дзвіниця, яка знищила частину старого польського цвинтаря, закладеного ще при дерев’яному костелі. Дзвіницю знесли у 1947 р.

Реставраційні роботи у костелі розпочалися після відкриття у її стінах художнього музею (1980 р.) і завершились у 1993 р. Було розчищено з-під побілки розписи, а у 2000-2001 рр. відновлено зовнішній вигляд будівлі включно з відбудовою зруйнованої дзвіниці. В цій найдавнішій архітектурній пам’ятці міста, яка у минулому виконувала функції родинної усипальниці Потоцьких, сьогодні розгорнуто експозицію художнього музею “Сакральне мистецтво Галичини XV – XX ст.”, де представлено понад 200 творів іконопису, барокової і народної пластики, різьби.

Будівництво магнатського замку

Майже одночасно із спорудженням кам’яного римо-католицького костелу в кінці 1670-х рр. воєвода Андрій Потоцький почав будівництво нового кам’яного палацу, що викликало збільшення площі Станіславівської фортеці майже в півтори рази.

У. Фон Вердум згадував у 1672 р., що приступаючи до будівництва нового палацу, воєвода Андрій Потоцький хотів забезпечити його вежами та іншими укріпленнями, як цитадель.

До 1672 р. фортифікатори насипали на рівнині штучні вали, замінили дерев’яні укріплення цегляними, за якими власне і було збудовано в стилі бароко резиденцію засновника міста.

Нині збереглися рештки валів на території палацу Потоцьких, які мають за собою власну назву Валової вулиці. У західній частині валів замурований і закритий газоном запасний вихід, який вів з палацу. Саме 2-х-поверхове приміщення колишнього палацу збереглося у перебудованому вигляді, де з 1801 р. знаходиться військовий госпіталь.

До визначних історико-архітектурних пам’яток міста по праву належить в’їзна парадна (центральна) брама до замку Потоцьких, яка збереглася в первісному вигляді. Верхня частина брами оздоблена ліпними скульптурами середньовічних лицарів у військовому спорядженні.

Із колишніх укріплень зберігся Фортечний провулок (100 м). Висота цегляної кладки до 10 м, ширина до 20 м. Це рештки бастіону, який охоплює праву частину Фортечного провулку.

В 90 – х роках XVII ст. була перебудована міська ратуша – центр середмістя, що була тим головним стрижнем, навколо якого планувалася вся забудова фортеці. Ратуша визначала розташування міських кварталів, культових споруд тощо. У 1695 р. італійський архітектор К. Беное, що служив тоді при дворі Йосифа Потоцького, перебудував ратушу на муровану. Як відзначають дослідники, в такому стані, тобто від 1695 р., вона стояла до 1868 р., коли в місті була велика пожежа і ратуша згоріла.

Спорудження костелу ОО. Тринітарів

За часів Йосифа Потоцького був збудований, на місці старого(від 1690 р.), дерев’яного, кам’яний костел та монастир ОО. Тринітарів. В період 1742 – 1762 рр. завершилося спорудження нового кам’яного костелу, який в реконструйованому вигляді зберігся до наших днів. Ця архітектурна пам’ятка є зразком пізнього бароко. У 1868 р. після пожежі збереглися тільки стіни костелу. Були пошкоджені настінні розписи роботи польського художника Я. Солецького, а також прикраси інтер’єру. Після реставрації будівля дещо змінила зовнішній вигляд, стали нижчими дві круглі башти головного фасаду, які замінено простими дзвоноподібними куполами замість барочних шоломів. Став іншим за своєю конфігурацією фронтон споруди, зникла висока вежа, що увінчувала дах. Але і сьогодні ця споруда свідчить про художній смак проектантів та майстерність її виконавців. Зараз собор являє собою тринефний храм у формі латинського хреста. Собор двоярусний, головний фасад вінчають круглі симетрично розташовані вежі, декоровані пілястрами, увінчані барочними куполами. Північна, південна та східна сторони будівлі зовні прикрашені прямокутними півколонами з капітелями іонійського ордеру. Центральний вхід прикрашений модифікованим грецьким порталом, який обрамлює двостулчасті оковані металом двері. По периметру стіни фасаду розчленовані пілястрами. Зовнішні монументальні форми приховують велично-камерне планування інтер’єру костелу, основу якого складають три нефи: головний і два бічних, що утворюють хрест, властивий спорудам у формі базиліки. У східній частині собору під склепіннями бічних нефів розміщені чотири приміщення, призначені для бібліотеки, скарбниці та підсобних кімнат. Самі ж бокові нефи розчленовані парними капличками, які з’єднані парними перегородками, прикрашеними 24 мармурованими колонами. Центральний вівтар собору прикрашений 20-ма великими іонійськими колонами з розвинутими капітелями.

Новий етап розвитку міських фортифікацій прийшовся на 30 – 40 – і роки XVIII ст. , коли їх будівництвом керували військові інженери полковник Дальке та капітан С. Потоцький. В цей час за лінією бастіонів створюється укріплення