Від палацу Потоцьких до площі Ринок простяглися підземні переходи, які з’єднувалися з головними оборонними бастіонами.

Розпланування міських кварталів від самого заснування міста було пов’язано композиційно з нарисом фортифікацій. Вісь розбивки кварталів проходила через чоло найдальше висунутого на південь бастіону та через центр полігону – шестикутника. В паралельному до цієї осі та перпендикулярному напрямках було проведено інші осі з кроком в 1 шнур (75 ліктів по 57,6 см), що широко використовувався у землемірній та містобудівельній практиці Галичини в XIV – XVII ст. Утворена вказаним чином модульна сітка визначала габарити та пропорції ринкових кварталів. Глибину цих кварталів було зменшено на ширину вулиць, що входили у ринок, тобто на 10 ліктів, отже, розміри ринку становили 170 х 170 ліктів, розміри ринкових кварталів – 150 х 65, 225 х 65, 65 х 65 ліктів тощо. Позаринкові квартали не виявляли чіткої модульності розмірів. У способі поєднання ринкових вулиць з ринковою площею, орієнтації вулиць на просторові домінанти простежуються риси містобудування доби бароко. Оборонні споруди міста відповідали вимогам тогочасної європейської військової думки. Планувальна композиція міста поєднувала принципи традиційні для середньовічного містобудування Галичини з новаторськими засобами бароко.

Комплекс споруд ОО. Єзуїтів

У 1691 – 1700 роках н а запрошення Йосифа Потоцького до Станиславова прибули ОО. Єзуїти, які відразу почали старання для будівництва свого костелу та монастиря. 1720 р. в південно-західній частині фортеці, на місці колишнього дерев’яного панського палацу, під наглядом Й. Потоцького були закладені фундаменти під єзуїтський костел, а в 1729 р. будівництво було завершене. Однак, як тільки у новобудові почалися відправи, то виявилося, що через брак коштів та поспішність у роботі стіни дали тріщини, а тому через аварійність споруду довелося розібрати (1752 р.). Наступного року було розпочато нове будівництво, яке тривало 10 років. Нинішня будівля катедрального собору греко-католицької церкви – колишній єзуїтський костел, може датуватися 1763 роком.

Собор є витвором австро-баварської архітектурної школи і виділяється чіткою композицією основних об’ємів, пропорційністю, строгим ордером і стриманістю пластичної обробки стін, в чому явно простежуються риси класицизму. Стрункий силует головного фасаду доповнюють шатровидні завершення башт, які запозичені з гуцульської дерев’яної архітектури і за своїми формами і силуетом не мають аналогів в українській храмовій архітектурі.

Собор є типовою базилікою з трьома нефами, невеликим притвором. Півкругле склепіння перекрите двосхилим дахом помірного (не надто круглого) нахилу. Головний фасад собору членований пілястрами і нішами, в нішах встановлені у 90-х рр. ХХ ст. скульптури хрестителів України – блаженної княгині Ольги і рівноапостольного князя Володимира, а в окремій ніші – пам’ятна плита з зображенням митрополита Андрія Шептицького.

Інтер’єр Собору відзначається простотою і ясністю просторових рішень. Центральний неф досить широкий, веде від притвору до іконостасу, перед яким розташована простора солея, відділена від основного обсягу собору балюстрадою. Обабіч головного нефу простягаються два бічні нефи, відділені від головного потужними квадратними за формою стовпами. Значний інтерес викликає внутрішнє художнє оформлення інтер’єру, в якому встановлений великий п’ятиярусний іконостас. Ікони і настінні розписи відзначаються високомистецьким живописом, який виконали відомі українські художники А. Монастирський (1878-1969) та М. Сосенко (1875-1920). Ефектну декорацію інтер’єру доповнює барочна скульптура головного вівтаря, де в експресивних позах розташовані фігури ангелів, святих і апостолів.

Таким чином, у 60 – х роках XVIII ст. завершилося формування цілої площі – сучасного майдану Шептицького, розпочате у 60 – х роках XVII ст. Вона набула форми прямокутника, видовженого по осі північ – південь. Столітній період забудови та реконструкції поділяється на два головних етапи: етап дерев’яної забудови площі та етап кам’яної забудови. Вони переплітаються в об’ємно-часовому просторі, доповнюють один одного і нерозривно пов’язані один з одним. В 1760 – х роках північна, західна та південна сторони площі були забудовані фундаментальними кам’яними спорудами: на півночі стояли католицький катедральний костел Пресвятої Діви Марії та прикостельна дзвіниця, на півдні та заході містився комплекс споруд ОО. Єзуїтів, що складався із костелу, монастиря та школи – головного корпусу та “допоміжних” корпусів.

У такому вигляді єзуїтський комплекс, сформований остаточно у 60 – х роках XVIII ст., зберігався до початку ХІХ ст. На той час, очевидно, споруди, що стояли на північ від костелу, були вже в незадовільному стані і не відповідали сучасним вимогам щодо вигляду площі та їх подальшої експлуатації. 1802 р. місто купив австрійський уряд. Імператорським патентом 1804 р. було наказано знести фортифікаційні споруди – позасипати рови, знести муровані стіни тощо. Можливо, в той час були знесені будинки “єзуїтського комплексу” (у 1792 р. вони ще стояли – позначені на карті міста). Після такої реконструкції територія площі, звільнена від зазначених будинків, змінила свій вигляд, збільшився її об’ємно-просторовий ефект.

Зразком цивільного будівництва XVIII ст. є середньовічна забудова на площі біля ратуші. В межах Станіславської фортеці раціонально використовувався кожний метр землі і відповідно кожна сторона квадратної площі Ринок була щільно забудована. Північний квартал старовинних будинків нині взятий під охорону держави як пам’ятка архітектури. Серед будинків виділяється №4, де знаходиться одна з найстаріших аптек нашого міста (з 1777 р.). Він вражає товщиною своїх мурів – очевидно передбачалося використання його під час війни як своєрідної оборонної споруди. Цікаве повідомлення про розміри площі Ринок подається у публікації міської газети “Кур’єр Станіславський”