Популярність та широке розповсюдження на території України, а саме у фольклорі фабрикантів, гармоніка отримує у другій половині ХІХ ст.. Налагоджується вітчизняне виробництво англійського концертино (80-і роки ХІХ ст., Одеса) та віденських двохрядок (кінець ХІХ ст., Харків). У 1905 році харківський майстер К. Міщенко сконструював трьохрядну хроматичну гармоніку за системою Мірвальда. Подальші експерименти майстра були спрямовані на удосконалення звукових якостей інструмента. У 1910-1912 роках ним була сконструйована концертна хроматична гармоніка “ліва по правій” (перший зразок виборного баяна) та винайдена “ламана дека”, що в майбутньому стала основою застосування багатотембрового регістрування та чотириголосої системи в правій клавіатурі баяна. Масового поширення ці інструменти на початку ХХ ст. не отримали, оскільки були складними в порівнянні з іншими для початкового навчання та малопридатними для виконання побутового репертуару.

Центром виготовлення баянів, до 30-х років ХХ ст. вважався Петербург. Пізніше з’являються фабрики в Москві та Тулі, що виготовляли баяни системи Мірвальда з готовою та виборною клавіатурами. У 20-х роках майстром В. Самсоновим був виготовлений баян з готово-виборною системою у лівій клавіатурі (9 рядів, 200 басів). А в 1929 році майстром П. Стерліговим був виготовлений баян з перемикачем готових акордів на виборний звукоряд. Харківські конструктори-майстри В. Комаренко та К. Міщенко упродовж 1922–1952 років працювали над створенням оркестрових інструментів: баян-пікколо, баян-сопрано, баян-баритон, баян-бас, гармоніка-флейтон. Саме такі інструменти впроваджувались у домрово-балалаєчні оркестри в якості “духової групи” на зразок симфонічного оркестру. Яскравим прикладом використання оркестрових гармонік в ансамблевому музикуванні став перший в Україні ансамбль баяністів, організований у 1926 р. А. Штогаренком: 2 гармоніки, 3 баяни-прима, баян-баритон, фісгармонія.

Серійне виробництво та відкриття фабрик баянів в Україні було розпочате у кінці 20-х – на початку 30-х років ХХ ст.: Київ, Харків (1931), Кремінне (1933), Житомир (1934), де виготовляли віденські гармоніки (діатонічна, дворядна права клавіатура) та “хромки” (незмінний звук при зміні міха, неповний хроматичний звукоряд у правій клавіатурі, дворядна). У 60-х роках ці фабрики розпочали виробництво хроматичних видів гармонік, а саме: баяни та клавішні акордеони. У другій половині 30-х років ХХ ст. у Житомирі, Горлівці та Кремінному розпочали виготовлення дитячих малогабаритних готово-виборних баянів. Велика популярність, організація всесоюзних конкурсів, відкриття класів баяна (20-і рр.), акордеона (30-і рр.) у вузах, поява перших оригінальних композицій сприяли подальшому удосконаленню конструкції інструмента та організації численних самодіяльних та професійних ансамблів. Так, у жовтні 1939 року розпочав свої перші репетиції прославлений у наступні десятиліття Квартет баяністів Державної філармонії України (керівник М.І.Різоль).

У другій половині ХХ століття з’явились нові ідеї щодо покращення акустичних властивостей баянів, акордеонів. Зокрема, у 1951 році московськими майстрами Ф. Фігановим та М. Селезньовим на замовлення баяніста Ю. Казакова був виготовлений чотириголосий багатотембровий готово-виборний баян. У наступні десятиліття усі конструктивні зміни цих інструментів були спрямовані на покращення їх звукових якостей, збільшення діапазону та зміни форм. Серед них: баяни – “Росія” (1962, В. Колчін), “Соліст” (1962, Ю. Волкович), “Рубін” (1965, М. Самодєлкін), “Юпітер” (1969, Ю. Волкович), “Апасіоната” (1970, В. Колчін), “Русь” та “Мир” (1982, Проскурдін, Козлов), “Ясна поляна”, “Етюд – 205 М” та багато інших. Виготовленням акордеонів впродовж ХХ століття в межах колишнього СРСР славилась торговельна музична компанія “Аккорд”. У 70-80-х роках отримують розповсюдження електронні баяни, які в академічній сфері інструментального виконавства не знайшли свого застосування.

З 1978 року виготовлення інструментів, подібних до конструкції “Юпітера”, під назвою “Україна” було освоєно Житомирською музичною фабрикою. Окрім серійного виробництва, виготовленням баянів займались народні майстри: Міщенко (Харків), Сорокопуда (Дніпропетровськ), Шефер (Нікополь), Грабовський (Житомир), Брюхацький (Запоріжжя), Фурсов, Лук’яненко, Кузовков (Умань) та ін. Популярністю серед виконавців-акордеоністів користуються удосконалені конструкції акордеона німецьких та італійських фірм (“Weltmeister”, “Skandalli” “Hohner”). Постійний пошук в удосконаленні конструкції готово-виборного багатотембрового баяна, акордеона, популярність цих інструментів серед студентів музичних училищ, вищих навчальних закладів, організація всесоюзних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів сприяли розвитку як сольного, так і ансамблевого виконавства на баяні, акордеоні.

Домра, балалайка

В своїх сучасних модифікаціях домра та балалайка (належать до групи струнно-щипкових інструментів) отримали розповсюдження та популярність в Україні на початку ХХ ст.. Гастрольні поїздки домро-балалаєчного Великоруського оркестру В.В. Андрєєва та подібних йому оркестрів по містах України створили передумови появи цих інструментів не тільки серед любителів, але й у професійному музикуванні.

Перші відомості про побутування серед народу слов’янських племен інструмента з назвою “домра” знаходимо в документах ХVІ ст.. Про його популярність у ХVІІ ст. дізнаємося з праць О. Фамінцина, М. Привалова, К. Верткова, М. Фіндейзена та ін. На