думку М. Імханицького “древньоруська домра в ХVІ–ХVІІ століттях існувала у двох основних варіантах: вона могла мати форму, досить близьку до сучасної домри, але могла являти собою і різновидність лютні – багатострунного інструмента з великим корпусом, доволі коротким грифом та відігнутою назад головою” [81, с. 92]. Зустрічаються зображення домр з округлим корпусом, невеликим вузьким грифом; різних розмірів, а значить – різної теситури. Грали на домрі спеціальною кісточкою – плектром; способи звуковидобування – защипування окремих струн пальцями правої руки, а також удар вказівним пальцем правої руки по всіх струнах одночасно. Зображення старовинної домри ХVІ–ХVІІ століть засвідчують про її використання в ансамблях з іншими інструментами. Із забороною мистецтва скоморохів у другій половині ХVІІ ст., зникає і домрове музикування.
У ХVІІІ ст. в народно-інструментальному музикуванні популярність отримує балалайка, що стала “символом” російської музичної традиції. Способи гри були ідентичні, що і на домрі. На думку М. Імханицького, перехід домри в балалайку є процесом “еволюції єдиного грифного щипкового інструменту” [81, с. 102]. Завдяки дешевизні та простоті виготовлення балалайка стає найбільш розповсюдженим інструментом упродовж ХVІІІ – ХІХ ст.. У 1886 році петербурзький майстер смичкових інструментів В. Іванов на замовлення В. Андрєєва виготовив першу концертну балалайку. Ідея її вдосконалення виникла у зв’язку із прагненням вивести фольклорний інструмент на концертну естраду. У 1887 році петербурзьким майстром Ф. Пасербським була виготовлена перша хроматична балалайка. Удосконалення акустичних і технічних якостей, створення хроматичної темперації сприяло прилученню цього інструмента до письмової традиції, що в свою чергу зробило балалайку академічним інструментом та відкрило нові виконавські можливості не тільки у сольному, але й ансамблевому та оркестровому музикуванні. У 1899 році при Харківському університеті був створений гурток балалаєчників. У цьому ж році в харківських музичних магазинах з’являються удосконалені балалайки українських майстрів С. Снігирьова, А. Горгуля, І. Кругового.
Відродження традицій та зростаючий інтерес інтелігентного кола музикантів у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. до старовинного інструменталізму призвів до створення досконалішої конструкції домри. У 1896 році В. Андрєєвим у співдружності з С. Налімовим була створена трьохструнна домра квартового строю за зразком “в’ятської” знахідки О. Мартинової (сестра учасника андрєєвського оркестру С. Мартинова). У 1908 році за ініціативою Г. Любимова у співдружності з майстром С. Буровим була виготовлена чотириструнна домра квінтового строю з настройкою, аналогічною скрипці. У 20-х роках ХХ ст. саме такі домрові оркестри отримали популярність в Україні. У 1920 році за ініціативою Б. Семенова був організований перший художній камерний домро-балалаєчний ансамбль ім. В. Андрєєва. Успішні виступи ансамблю дали поштовх до створення вітчизняних домро-балалаєчних ансамблів як у самодіяльному, так і в професійному музикуванні.
Масове виробництво удосконаленних народних інструментів, починаючи з 30-х років, популярність ансамблевого виконавства стали важливими передумовами утвердження домро-балалаєчного ансамблевого мистецтва у другій половині ХХ ст. як професійно-академічного. На думку С. Румянцева, “...традиційні народні інструменти тому і живуть тисячоліттями, що володіють здатністю до живого, безперервного розвитку” [208, с. 54]. Активна технічна творчість, конструювання, удосконалення і серійне виробництво балалайки та домри сприяли їх активному розвитку в академічному народно-інструментальному мистецтві України.
Гітара
Слово “гітара” запозичене від слова “кіфара” – струнного грифощипкового (“тамбуровидного”) музичного інструменту древніх греків. Відомо, що струнні щипкові інструменти мали гриф і складали сімейство лютневих. Першим еволюційним кроком в удосконалені конструкції гітари була поява резонаторного корпусу, а саме: нижньої і верхньої деки і двох обичайок, що їх з’єднують (ІІІ – ІV ст. н.е., Китай). Найбільш ранні зображення гітари відносять до ІІ ст. н.е. Існувало її 2 різновиди: мавританська (грали за допомогою пальців і плектра, металеві струни, звук різкий) і латинська (грали пальцями, м’яке звучання, жильні струни). Остання була більш близькою попередницею сучасної класичної гітари. Використання гітари зводилось до ролі акомпануючого інструмента, а також зустрічаються згадки про її включення в ансамблеве музикування (літературні тексти Адене ле Руа, Гійома де Машо). Перші згадки про шестиструнну гітару з одинарними струнами, її використання як у народному, так і професійному музикуванні та розповсюдження в країнах Європи відносимо до середини ХVІІІ ст.. Серед багатьох іспанських майстрів, що виготовляли гітари в ХІХ ст., найбільшу популярність отримав А. Торрес.
В перші десятиліттями ХХ ст. в Україну з концертними програмами приїжджали віртуози-гітаристи з Росії (В. Лєбєдєв, О. Іванов-Крамський), з Іспанії (А. Сеговія) та домро-балалаєчний оркестр В. Андрєєва (окремі номери виконувались солістом-гітаристом у супроводі оркестру), що спричинило до широкого розповсюдження та популярності гітари серед українців. У цей період розпочинають видаватися п’єси для соло та ансамблів гітаристів, переклади для балалайки та гітари. У 1904-1906 рр. виходить всеросійський журнал “Гітарист”. Ця естафета була продовжена виданням у 1925 році журналу “Гітара і гітаристи” під керівництвом В. Машинського. У публікаціях 20-х років з’явився ряд статей, спрямованих на допомогу виготовлення гітар, домр, балалайок у домашніх умовах. З 1926 року розпочалось виготовлення гітар на Ленінградській фабриці ім. А. Луначарського. Популяризація цього інструмента серед широкого кола любителів і професіоналів стимулювала до включення гітари в навчальний процес. Серед ансамблевих колективів, які практикувались у навчальному процесі, були дуети гітар, неоднорідні ансамблі – домра з гітарою, балалайка з гітарою.
Активізація концертної діяльності українських гітаристів спостерігається у післявоєнні роки. У 50-х роках було відновлено клас гітари в Київській державній консерваторії, який очолив виконавець-гітарист, педагог Ян Генріхович Пухальський. Він належав до талановитих майстрів-реставраторів скрипок, виготовляв