Великого розповсюдження в 60-х рр. отримує електрогітара, що дало поштовх до ще більшої популярності гітари серед молоді як у любительському, так і в професійному музикуванні. Серед віртуозів-гітаристів, пропагандистів академічного гітарного ансамблевого мистецтва 60-80-х років слід відмітити В. Петренка, М. Михайленка, 90-х ХХ – початку ХІХ ст. – представників молодшої генерації, зокрема, В. Доценка, В. Шаруєва, О. Луньову (Хорошавіна).

Сучасне гітарне ансамблеве виконавство України, активно розвиваючись в напрямку академізації, у порівнянні з країнами Європи та ближнього зарубіжжя є ще зовсім молоде. Подальший його розвиток буде залежати від активності композиторської творчості, виконавської та творчої діяльності молодих лауреатів міжнародних та всеукраїнських конкурсів, методичного забезпечення навчального процесу в усіх ланках музичної освіти.

Отже, процес удосконалення народних музичних інструментів України не можна вважати закінченим. Творча думка талановитих майстрів невпинно працює у руслі цієї проблематики. Завдяки хроматизації народний інструмент став не тільки засобом просвітництва, але й засобом залучення широкого кола любителів до академічного мистецтва. Лише темперований стрій міг стати основою письмової традиції, що відкривало нові можливості в галузі народно-інструментального виконавства, а саме:

використання народного інструментарію в ХХ ст. окрім сольного в ансамблевому музикуванні (сопілка, кобза, бандура, цимбали, баян, акордеон, домра, балалайка, гітара);

вдосконалення інструментарію у ХХ столітті відбулось шляхом розширення звукоряду, впровадження хроматизації та уніфікації інструментів, осучаснення дизайну інструмента, використання сучасних технологій і матеріалів виготовлення (поряд з індивідуальним впроваджується фабричне виробництво інструментів);

завдяки покращенню конструктивних особливостей народних інструментів та їх хроматизації відбулись позитивні процеси у прогресі виконавства: підвищення рівня виконавської майстерності; репертуар ансамблів поповнився концертними творами;

формування нового напряму композиторської творчості для удосконалених і реконструйованих народних інструментів у жанрі ансамблевої музики, зокрема поява оригінальних композицій;

удосконалення народного інструментарію уможливило його включення у систему навчального процесу (від музичних шкіл до вузів), що стало основою його академізації;

нові удосконалені хроматичні народні інструменти стали основою організації ансамблевих колективів у любительському та професійно-академічному народно-інструментальному виконавстві як прогресивному явищі ХХ ст.;

у ХХ столітті традиційна сфера побутування народних інструментів замінюється їх появою на концертній естраді, представлена як сольним так і ансамблевим виконавством.

Впродовж ХХ століття відбувся об’єктивний і закономірний процес зростання професіоналізму народно-інструментального ансамблевого виконавства. Хроматична темперація як один з основоположних чинників удосконалення народного інструментарію дозволила ввести поняття “народно-інструментальний ансамбль” в сферу академічного музичного мистецтва. При умові строгого збереження основоположних естетичних якостей, музичних властивостей свого фольклорного праобразу, перетворюючись в академічний, інструмент водночас залишається народним (збереження тембру, основних прийомів гри, головних конструктивних особливостей і форми). Так зв’язок між народним інструментом як носієм усної традиції та академічним інструментом удосконаленої конструкції став діалектичним.