частина (“передок”) починається з повільної, поступово збільшуючи темп. В той час, коли дівчата, молодиці відходять до плоту, парубки присідають або перестрибують з ноги на ногу, тримаючи руки в боки, звужуючи або розширюючи коло. Протанцювавши так певний час, парубки кличуть дівчат і, тримаючи їх за рамена, присідають, повертаючи в русі туди-сюди. Друга частина закінчується дрібонькою гуцулкою.
Третя частина (“згори”) є найшвидшою. Починають її чоловіки подвійним кроком або беруть дівчину, яка тримається, як у першій частині, і повертаються вправо. Пари бігають, як блискавки, мелькаючи червоними запасками. Парубки часто піднімають дівчат, які, підскакуючи в повітрі, інколи підгинають ноги. Ця частина танцю має назву “швидка”, в якій бігають ніби згори. Кожна з частин коломийки має приспівки, які часто є окремими за змістом або взаємозв’язаними куплетами:
Ой не спав я цілу нічку, Ой, засіяв пшениченьку
Тай устав раненько, По тому вівсови,
Сумно, мені, невесело А я собі любку кохав,
На моїм серденьку. Не другому псови.
В селах і містах Покуття, (Чортівці, Городенці, Ясенові Пільному) коломийка має свої характерні особливості, притаманні конкретному регіону і місцевості: в одних танцюючі пари не беруться в боки, в інших не притупують, не завжди танцюють всі три частини танцю тощо.
В своїй науково-пошуковій, репортерській діяльності Ю. Дорошу вдалося показати характерні народні типи в місцевому вбранні, мальовничу архітектуру і ландшафт українських сіл, колорит галицьких звичаїв і обрядів. Особливе місце в його творчості займають народні промисли і художні ремесла. Він зафіксував на плівку відомих різьбярів Юрія і Семена Корпанюків (Іл. 5), ткалю Настю Корпанюк з Яворова, Параску Пітиляк – майстриню коників з сиру і різьбяра Миколу Пітиляка з Річки, писанкарку Олену Кушнірчук, вишивальницю Анну Рибчак і весільний книш, випечений Параскою Гудимяк з Космача. Автор не пропускає важливі моменти щоденної праці селян і показує, як лущать квасолю, сушать тютюн, які сьогодні мають наукову і художню цінність. Він показує сам процес роботи в побутовому, технологічному, обрядовому аспектах.
На противагу злидням, змальованим у своїх творах Василем Стефаником, фотографії і фільми Юліана Дороша відображають багатство покутської землі, унікальність мистецтва цього краю. З них складають технологічні карти розкрою одягу, вивчають окремі його компоненти, цілі комплекси традиційного місцевого вбрання, декоративне оздоблення і семантику, тональні і кольорові вирішення. Його роботи вивчають етнографи, мистецтвознавці, художники-практики. Оглядаючи фотоматеріали Ю. Дороша, зауважуємо неабияке чуття композиції, вміння бачити і фіксувати найголовніші моменти життя, які свідчать про талант художника. Щедра багата земля виплекала здібного репортера, знавця людської психології, який вмів вибрати, підготувати до знимки незалежно від віку і статі певні типи (літні люди, самодостойні гонорові ґазди й ґаздині чи діти, задіяні в різних дійствах – весільних процесіях, святах, ярмарках), так, що їхнє вбрання засяяло і творило різні образи, які часто нагадують чарівних пав, фей з давніх казок. Загалом творчий доробок Юліана Дороша становить понад 12 тисяч унікальних кадрів зразків народного мистецтва Галичини, які мають важливе науково – пізнавальне, виховне значення і є загально національним надбанням. Фотографії Ю. Дороша свідчать про різноманітність і широту інтересів, професійну підготовленість, любов до народного мистецтва і потребують всебічного вивчення, а його творчість – широкого визнання.
Kolberg O. Pokucie. Obraz etnograficzny.- Tom І, ІІІ, - Krakow, 1888. – 239 с.
Дудик Р. Фольклорні розвідки етнографів Прикарпаття кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. – Вип.ІІІ. – Івано-Франківськ, 2001.– С. 146-151.
Полотнюк Я. Юліан Дорош (09.06.1909 - 20.07. 1982) // Галицька брама. – 1996. – № 18.– С. 19.
Полотнюк Я. Юліан Дорош фотограф, зачинатель професійного національного кіно в Галичині // Галицька брама.–1999. – № 9 –10. – С. 26.
Коба А. Ю. Дорош – піонер української кінематографії в Галичині // Наук. записки Львівський істор.музей. Вип. 4 – Ч. 2.–Львів: Логос, 1995. – С. 82-96.
Дорош А. Захоплення, яке стало покликанням // Галицька брама. – 2002. – № 1 – 3. – С. 8 – 9.
Дорош А., Полотнюк Я. Культурно-мистецький резонанс про археологічні відкриття. Я. Пастернака у Крилосі 1937-1938 р. // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: Матеріали міжн. юв. наук конф. Івано-Франківськ – Галич: Плай, 1998. – С.176, 177.
Савельєв М. Кадри, що увіковічнили історію. Спогади про Юліана Дороша, фундатора галицької школи фотографій // Львівська газета. – 2002 – № 45. – 15 лист. – С.5.
Дмитренко М. Перлина українського весілля / Упоряд. ред, M. K Дмитренко, П.О.Єфремова // Весілля в селі Зятківцях – К.: Ред. часопису "Народознавство", 1998. – С.5.
Михайло Гнатюк – канд. мистецтвознавства, доц. каф. теорії і методики початкового навчання.