“Танець є невідємною частиною естетичного виховання покоління”, - вказує Л.Бондаренко Бондаренко Л.А., Корнієнко О.Ф. Хореографічна робота в дитячих гуртках художньої самодіяльності. – К.:Радянська школа, 1960. – с.3. Дійсно, завдання педагога-хореографа полягає в тому, щоб невпинно підвищувати хореографічну культуру дітей. Крім того, перший повинен навчити своїх вихованців основ танцювального мистецтва, дати їм необхідні знання, навички, танцювальну техніку, враховуючи вікові особливості учнів.

Танцювальне мистецтво – масове мистецтво, яке доступне всім фізично здоровим людям. У нашій країні десятки тисяч дітей і дорослих беруть участь у роботі хореографічних гуртків, балетних студій. Керівники танцювальних гуртків повинні пам'ятати, що “здійснення завдань, поставлених перед українською хореографією, безпосередньо залежить від змісту і методики навчального процесу” Бондаренко Л. Методика ореографічної роботи в школі. – К.:Музична Україна, 1974 с.4.

Отже, як зазначалось вище заняття з ритміки і танцю в молодших класах загальноосвітньої школи мають велике виховне значення. Вони допомагають розвиткові музикальності та почуття ритму у дітей. Правильне вивчення танців виробляє в учнів граціозність, підтягнутість. Діти набувають стрункої постави, легко і вільно рухаються; у них зростає культура поведінки.

Ритміка має велике значення для естетичного і фізичного розвитку дітей. У процесі занять з ритміки діти набувають стрункої постави, пластичності рухів, легко і красиво рухаються під музику. Музичні ігри привчають активно сприймати музику, погоджувати рух з її характером, темпом і ритмом, розвивають координацію рухів, увагу, пам'ять. Ігри будуються переважно на природних рухах: кроках, бігові, стрибках, рухах з предметом тощо.

З метою розвитку у дітей музикальності й ритмічності, для ознайомлення їх із засобами музичної виразності та побудови музичної мови в заняття вводять відповідні ритмічні ігри.

В українській педагогіці гра розглядається як важливий засіб фізичного виховання учнів. А.Макаренко писав: “Виховання дитини відбувається насамперед у грі” Макаренко А.С. Лекції про виховання дітей. Твори в 7-ми томах. – Т.4. – К.:Радянська школа, 1954. – с.366. Кожна гра має в своїй основі певне навчальне завдання – музичне або організаційне; орієнтування в побудові музичного твору, концентрацію уваги, швидку реакцію на сигнал тощо.

Ігри під музику є “спеціальним методом формування правильної постави. Тут враховується і психологічний момент, на основі якого діти більше цікавляться фізичними танцювальними вправами, які додають можливість виправити нестійкі дефекти постави” Буц Л.М. Подвижные игры под музыку. – К.:Музична Україна, 1987. – с.3-4.

Враховуючи, що в дітей з порушеннями правильної постави часто спостерігається слабкість, млявість, швидка втома, неуважність, то в іграх використана життєрадісна, бадьора музика, яка підвищує загальнй тонус і настрій, надихає і активізує дітей.

Щоб виховати у дітей здібності до емоційного та цілісного сприймання музики під час гри, чи під час танцю, необхідно ознайомити їх з засобами музичної виразності і навчити рухатись в характері і темпі музики ; точно починати і закінчувати рухи разом з музикою; передавати рухами динамічні відтінки музики; знати музичні розміри; розрізняти побудову музичних фраз із затакту.

Звісно, що “рухлива гра з музичним супроводом викликає у дітей більший інтерес і проходить значно жвавіше” Вільчковський Е.С. Рух і музика: Ігри під музику длоя дітей другої молодшої та середньої груп дитячого садка. – К.:Музична Україна, 1986. – с.9. Тому, необхідно, щоб музика була підібрана відповідно до віку дітей, особливостей їхнього сприйняття, рівня музичної підготовленості, а також анатомо-фізіологічних можливостей рухового апарату. Музичний матеріал повинен бути художній, приступний дитячому розумінню та сприйманню.

Отже, значну увагу слід приділяти синтезу таких мистецтв, як хореографії та ігри. Кожна гра має в своїй основі певне навчальне завдання – музичне або організаційне; орієнтування в побудові музичного твору, концентрацію уваги, швидку реакцію на сигнал тощо.

В грі дитина “вільно, самостійно рухається, колективна форма гри дозволяє ближче познайомитися із своїми друзями, привчає підкорятись загальним правилам” Бондавренко Л. Ритміка і танець у 1-3 класах загальньоосвітньої школи. – К.:Музична Україна, 1972. – с.3-4. А старанно дібраний музичний матеріал, як зазначалось вище, допоможе створити певний характер гри і знайти правильний ритм. Музика в грі не повинна бути регулятором або фоном при виконанні рухів дітьми, вона покликана перш за все допомогти їм якісно виконати фізичне завдання та емоційно усвідомити свої рухові дії.

Рухлива гра з музичним супроводом сприяє координації та узлагодженості рухів. Музика надає рухам особливої виразності, чіткості, ритмічності. Радіючи музиці, відчуваючи красу своїх рухів, дитина емоційно збагачується, переживає особливе піднесення, стає життєрадісною.

Зазначимо також, що “епізодичне використання ігор не може дати відчутних наслідків, тому проводити їх треба систематично, дотримуючись однакових вимог до дітей зі сторони керівника” Вільчковський Е.С. Рух і музика. Ігри під музику для дітей другої молодшої та середньої груп дитячого садка. – К.:Музична Україна, 1986. – с.10.

Помітною постаттю в українській хореографії був Василь Верховинець. До його порад прислуховувались провідні балетмейстери. Василь ,Миколайович невимушено й артистично демонстрував найскладніші танцювальні рухи, а головне – ревно оберігав характер та колорит, притаманні українській хореографії.

Торкаючись проблем поєднання музичних ігор із хореографією, а звідси й проблемою фізичного виховання, Верховинець писав: “Дітям потрібна гімнастика, але така, яка не розстроювала б їх нервів, а заспокоювала, приносила все нові враження і непомітно, без відома дітей, розвивала б у них не тільки силу фізичну, але єднала б у собі вихованця сили і розуму” Верховинець В. Весняночка. Харків: Державне видавництво України, 1925. – с.3. Ці думки, висловлені ще на зорі становлення педагогічної науки, не втратили