Отож, разом з іграми та піснями Верховинець включив до “Весняночки” й танцювальні рухи. На її сторінках можна зустріти багато весняних хороводів (“Шум”, “Кривий танок”, “Дружба”), чимало народних українських танців, цілком доступних дітям (“Перепілка”, “Плету лісочку”), а також авторські обробки народно-танцювальних мотивів для виконання на естраді (“При долині мак”).

Поряд з цим автор виносив танцювальні рухи до багатьох ігор. Він робив це, зокрема, тоді, коли цього вимагав зміст ігор або дозволив характер пісні.

Щоб привернути увагу широкої громадскості до справжнього народного мистецтва, зокрема хореографічного, Верховинець вважав за необхідне відмежувати його від псевдостандартного і створити міцну теоретичну базу для подальшого розвитку національної хореографії. З цією метою він пише книгу “Теорія українського народного танцю”, що стала першим в Україні твором, де систематизовано й узагальнено творчі досягнення української нації в галузі танцювального мистецтва Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю. К.:Музична Україна, 1990. – 161 с..

Для своєї праці Василь Миколайович не тільки зібрав надзвичайно цінний матеріал, але й науково обгрунтував надзвичайно цінний матеріал, але й науково обгрунтував його показав характерні танцювальні рухи, які є основою української народної хореографії. Цікаво відзначити, що Верховинець перший серед наших фольклористів дав назву майже всім танцювальним рухам, відповідно до їхнього характеру і внутрішнього змісту, розробив і запропонував оригінальний метод запису хореографічного матеріалу, який полягає у словесному описі рухів і їх комбінацій, ілюстрованих малюнками та схемами, його метод здобув широке визнання у хореографів та науковців.

Видатні хореографи надзвичайно високо цінують згадану працю. У передумові до її третього видання народний артист СРСР балетмейстер В.Вроницький, зокрема, писав: “Це перша книга в Україні, яка по-науковому підходить до вивчення народного танцювального мистецтва. Поява її в світ дала нам дорогоцінний хореографічний матеріал, так ретельно і любовно зібраний серед народу і зосереджений в одному творі” Юсип Д. Маестро танцю. – Газета “Прикарпатська правда”, №1, 1990, 5 січня. – с.4.

Ще “Весняночку” Василь Костів уявляв спочатку звичайною збіркою дитячих ігор та пісень, але згодом, бажаючи ознайомити вихователів з методикою своєї педагогічної роботи і, разом з тим, поглибити значимість посібника, вирішив увести до ігор елементи хореографії.

Все вищесказане ми зводимо до одного. А саме: “Весняночка”; “Теорія українського народного танцю”, обидві, здавалося би різні за своїм призначенням, праці виявились по суті органічно пов'язаними між собою: якщо в “Теорії українського народного танцю” автор подбав, аби значну частину танцювальних рухів та їхніх комбінацій пристосувати для дітей, то на сторінках “Весняночки” постійно зустрічають посилання на “Теорію танцю”, коли описуються ігри або інсценовані пісні, в яких мають місце елементи хореографії.

Отже, автор розглядає танець у тісному взаємозв'язку з грою та піснею і викладає свої погляди на їх місце у процесі навчання, виховання та розвитку молодших школярів української загальноосвітньої школи.

Як бачимо, тенденція до інсценізації пісень, а також до створення хореографічних композицій на основі народно-ігрового та народнопісенного матеріалу була властива творчості митця. Вона зародилася ще на початку його творчої діяльності, лейтмотивом пройшла через усе його життя і остаточно закінчилась у роботі “Жіночого хорового театралізованого ансамблю”, в основу творчості якого покладений, за словами М.Рильського, “циклічний показ української пісні у поєднанні з іншими видами мистецтва (грою, поетичним словом тощо) Лещин С. Пісня і танець – це рідні брат і сестра. – Газета “Галичина” - №6, 200, 15 січня. – с.7.

Мусимо також згадати про тріумф національної хореографії, яким стало виконання на міжнародному фестивалі народного танцю у Лондоні (1935 рік) групою артистів Київського і Харківського оперних театрів “Триколірного гопака” у постановці Василя Верховинця і балетмейстра Леоніда Жукова.

Успіх митців у Лондоні перевершив усі сподівання. Українська танцювальна група одержала першу премію фестивалю “Успіх “Триколінного гопака” на фестивалі у Лондоні був цілком закономірним, - згадує О.Соболь, - адже його демонструвала танцювальна група, яка стала, по суті, першим хореографічним колективом, що підніс виконання народного танцю на високий професійний рівень” Сивакович М., Верховинець Я. Перший міжнародний. – Газета “Культура і життя” - №18, 1976, 19 серпня. – с.4.

Отже, ми бачимо, які успіхи принесли В.Костіву його творчі здобутки. Ми ж намагаємося розкрити і зрозуміти важливість поєднання хореографії з музичними іграми у навчально-виховному процесі.

Зазначимо, що гра – необхідна річ у житті кожної дитини. З усіма іграми, на думку Верховинця, повинна товаришувати або пісня, або елементи хореографії, або ж і те і друге. Хай малеча бавиться, співаючи, і хай співає, граючись, - в цьому надзвичайно велика потреба у самої дитини, у її дитячого товариства та усього молодшого покоління нашого музичного народу.

Однією з кращих форм гри є замкнене або розірване коло. Це вже певний елемент хореографії. Коло своєю будовою являє щось гарне, гармонійне, закінчене, ціле. Живе коло єднає і приваблює усіх дітей чимось світлим, чистим, що тішить душу дитячу, ніби погожа картина небосхилу, зірок, місяця сонця.

Всі ігри з певними рухами, співами повинні виконуватись ритмічно. Тому, керівникові необхідно самому бути підготовленим з музичної сторони, щоб він міг легко передавати відчуття ритму дітворі.

Педагогічну цінність мають лише ритмічно проведені ігри, бо вони об'єднують дітей. Такою вже, на думку Василя Миколайовича, є властивість ритму.

Найвідомішими серед дитячих музичних ігор, - вказує О.Смоляк, - є хорові ігри. Вони, в основному, розкривають тему хліборобської праці через поєднання музики, хореографічних прийомів, слова тощо” Смоляк О. Український дитячий музичний фольклор.