з великою шкодою для вихованців він вибиває дитячу веселість в самому її початку;

бажання стримати в забаві почуття дітей керівник накладає на їхній мозок таке колосальне напруження, що малюкам надзвичайно важко зосередити на грі свою увагу. Це може відштовхнути їх від гри, і діти будуть позбавлені багатьох приємних хвилин відпочинку.

Отже – слід бути без формалізму у навчанні і вихованні у процесі музичної гри.

Це чітко визначене положення приводить нас до наступного.

3. Слід стимулювати навчально-пізнавальну активність дітей через радість гри, спів, танці. Пригадаймо своїх дитячі роки! Ми не повинні сердитись на голосну дитячу радість, бодай хоча би під час гри чи забави.

Звичайно, це не означає, що діти можуть поводити себе як завгодно. Делікатно, ласкаво, жартівливо можна привчити дітей до порядку та до спокійної поведінки, необхідних для продовження або пояснення відповідної гри, і з безумовною рішучістю підтримувати гру правильну та чемну.

Активність дітей до співу також не можна пригальмовувати, оскільки саме пісні “розбуджують та розвивають у молодих душах любов до всього, що добре і прекрасне, до всього, що своє і рідне...” Колесса Ф. Шкільний співаник. – К.:Музична Україна, 1991. – с.9.

Верховинець зазначає, що радість є неперевершеним засобом пробудження дитячого мозку до активної діяльності і це почуття, слід всіляко підтримувати під час гри, співу і танцю.

4. Музичні ігри треба класифікувати з урахуванням вікових особливостей, їх психології сприйняття. Тут не можна абсолютно, раз і назавжди встановити постійні схеми, але в загальних рисах потрібно добре обдумати, яку саме гру можна проводити з вихованцями того чи іншого віку, маючи на увазі дитячу психіку, що з роками змінюється, як і самі захоплення, переживання та бажання дитини.

Дітям у дошкільний період ще не потрібні рухливі ігри. Вони ще не прагнуть до гурту однолітків, і їхні забавки зводяться, здебільшого, до копіювання та наслідування прикладу старших.

Але дитині після 6-ти років одній уже нудно. Вона тягнеться до своїх друзів. Тепер керівник мусить активно проявляти свою ініціативу, пропонуючи дітям такі ігри, які в першу чергу мають задовільнити їхню потребу в русі та фантазії. Але поки що не слід ставити надто великих вимог до здібностей вихованців.

Пізніше, в процесі розвитку дітей, необхідно додавати ігри, важкі та складніші.

Керівник, приступаючи до проведення гри, мусить добре ознайомитися з ігровим репертуаром, він повинен підібрати такі ігри, які за змістом, формою і способом проведення відповідали б вікові дитини. Цими трьома особливостями гри керівник має так зацікавити дітей, щоб ті полюбили її і прохали повторити при кожній нагоді.

5. Вивчення нових пісень для гри мусить виконуватись відповідно до тексту, що виховує естетичні почуття і художні смаки школярів. Процес розучування пісень має вплив на психічний розвиток учнів, розвиває увагу, збагачує пам'ять тощо.

Як учити дітей нової пісні? Насамперед “співає сам керівник з живим, однак природнім і щирим захопленням. Ці компоненти обов'язкові, якщо він хоче, щоб діти зацікавились і швидко перейняли пісню. Співати треба півголосом, виразно, ритмічно, чисто” Українське довкілля: Пісні, ігри, танці, вірші й загадки: Для дітей дошкільного віку. – 2-е видання. – К.: Музична Україна, 1991. – с.134-135.

Із кількаразовим повторенням пісня буде щораз виразніше зарисовуватись і кристалізуватись (діти помалу, а потім відважніше підспівують) як в ритмічному, так і в мелодійному плані. Аж пізніше пісня вирине й задзвенить у цілісності у своїй дитячій безпосередності і наявній експресії.

Ця дитяча експресія скріпиться, коли оживимо пісню рухами й забавою. Василь Верховинець зазначає, що “діти співаючи під час ігор чи просто співаючи, набувають добрий запас слухових, ритмічних та інтонаційних навичок. Цей запас поширюється та поглиблюється в школі вже з перших років навчання” Верховинець В.М. Весняночка. Ігри з піснями для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. – 5-те вид. – К.:Музична Україна, 1989. – с.35.

6. Необхідно виховати в учнів музично-ритмічне і ладове почуття, музично-слухові уявлення і пам'ять. Верховинець казав: “Пам'ятаймо, що за чудовою піснею перше слово належить нашому народному танцеві. Коли ми полюбили сестру, то полюбімо її брата...” Рутківська О. Дивосвіт Василя Верховинця або репресовані танці. – Гаета “Культура і життя” - №14-15, 2002, 24 квітня. – с.8. Ці слова сказані не даремно. Адже в танцях розвивається чуття ритму у дітей.

7. Треба працювати над правильним співацьким диханням, охороною дитячого голоса і дотримуватись гігієни співу. Знання особливостей розвитку та формування дитячих голосів, специфіку і засоби його охорони дає можливість розвивати якості дитячого голосу, враховуючи індивідуальні особливості дітей.

Правильне співацьке дихання є однією з умов вокально-виразного голосу. Працюючи над диханням корисно вживати ігрові прийоми: спів на різні голоси, які стимулюють роботу гортані і округлюють звуки. Пропонувати учням треба брати дихання непомітно, беззвучно, глибоко, не підіймаючи плечі; прислуховуватися до співу товаришів.

8. Мусимо підготувати школярів до гри шляхом засвоєння ритміки музичного матеріалу: утворення замкненого кола; марширування; ритмічне плескання в долоні; вироблення певних ліній, півкіл тощо.

Взагалі, заняття з ритміки і танцю в молодших класах загальноосвітньої школи “починається з марширування, це допомагає організувати дітей. Потім проводяться ритмічні вправи, музичні ігри, танці” Бондаренко Л.Ритміка і танець у 1-3 класах загальноосвітньої школи. – К.:Музична Україна, 1972. – с.3. Під час маршування малеча може розважатись: плескати ритмічно в долоні, вигукувати: “раз, два, три”, розмахувати руками і т.п.

Вище говорилося, що найкраща форма гри – це замкнене коло або розірване коло.