Отже, ми бачимо, що дані педагоги-композитори мають великий вплив на сучасну теорію і практику музично-естетичного виховання в українській національній школі.

Але є ще один авторитет своєї педагогічної творчості, який є основоположником теорії та практики музичної педагогіки України та утверджувач поширення музично-естетичних поглядів у шкільництво – Василь Верховинець. Він належить до старшого покоління діячів українського мистецтва – учнів і послідовників Миколи Віталійовича Лисенка, які перенесли кращі традиції створеної ним школи у наше українське мистецтво.

В невеликому селі Старий Мізунь, тепер Долинський район Івано-Франківської області серед розкішної природи, в сім'ї малоземельного селянина, перед Святвечором, 5 січня 1880 року народився основоположник музично-естетичної педагогіки в Україні, один із основоположників дитячого музично-ігрового репертуару Василь Миколайович Верховинець (Костів). Рутковська О. Дивосвіт Василя Верховинця або Репресований танцір. Газета “Культура і життя”, №14-15, 24 квітня 2002р., стор.5

Мати, Марія Олександрівна з родини Янцурів з Вигоди, з дитинства співала йому народні пісні, коломийки, колискові, чим привила любов до прекрасного. Батько, Микола Ілліч Костів, керував хором у Старомізунській церкві і малий Василько зачарував парафіян своїм прекрасним голосом.

Микола Ілліч заснував у Мізуні хату-читальню, давав вистави і концерти в навколишніх селах силами аматорського хору і театру, збирав фольклор.

По смерті батька цю роботу перебрав на себе молодший брат В.Верховинця Омелян Костів, який теж, як батько, дякував у рідному селі, керував хором, створив при хаті-читальні літературний гурток, продовжував збирати фольклор, впорядкував батькові записи пісень, усної народної творчості, обрядів. Мріяв видати збірник, відкрити при сільській школі музичний клас.

Але життя його закінчилось трагічно: під час окупації села угорськими фашистами Омеляна Костіва заарештували і 5 квітня 1944 року розстріляли. Хату родини Костівих спалили, знищивши і фольклорні матеріали, зібрані родиною.

Здобути освіту в умовах жорстокого переслідування усього українського з боку австро-угорської монархії було надзвичайно важко. Але, незважаючи на труднощі, дванадцятирічний хлопчина після закінчення сільської школи за рекомендацією священника Володислава Дорожинського їде до Львова і влаштовує вчитись у бурсі при Ставропігійському інституті, де готували слухачів для духовної і учительської семінарії. Там малий бурсак вивчив музичну грамоту, сольфеджіо, духовну церковнослов'янську мову та дістав добру підготовку, що дозволило йому 1895 року поступити до учительської семінарії в місті Самборі.

Любов до народної пісні й танцю, а також виняткові музичні та педагогічні здібності визначили майбутній життєвий і творчий шлях Верховинця. Після отримання диплому “Городського народного учителя” у семінарії, починає викладати в народних школах міста Калуша, сіл Бережниця та Угринева Калушського повіту Музыкальная энциклопедия в 7-ми Т. – Т.1 – Л.: Советская энциклопедия, 1973 – с.256.

Свою педагогічну діяльність Верховинець поєднує з роботою в театрі “Руська бесіда”, де познайомився з провідним тоді актором Миколою Карповичем Садовським, який згодом писав: “...приїхав молодий ще тоді актор Костів, що пізніше грав під прізвищем Верховинця. Це молодий, але дуже музикальний хлопець...” Садовський М.К. Мої театральні згадки, 1881-1917. – Харків, 1930, с.90-91

У театрі Миколи Садовського В.Верховинець захоплюється майстерною грою корифеїв української сцени, виступає разом з ними, вчиться у них. Киян чарували його тенор і майстерна гра в різних за своїм сценічним характером ролях.

У квітні 1915 року ряд провідних акторів – Л.Ліницька, О.Полянська, С.Паньківський, М.Петлішенко, Н.Горленко, С.Бутковський та В.Верховинець залишили театр Миколи Садовського. Вони увійшли до “Товариства українських артистів під орудую І.О.Мар'яненка за участю М.К.Заньковецької, П.К. Саксаганського та І.С.Козловського”.

Життя театру проходило в гастрольних поїздках по Україні. Користуючись цією нагодою, а також за власною ініціативою молодий актор виїжджає на селах і, запалений порадами М.Лисенка, глибоко вивчає побут і творчість українського народу. Ці етнографічні та фольклорні дослідження дали можливість Верховинцю можливість зібрати й обробити багатий матеріал, на базі якого він будує свої теоретичні узагальнення і практичну діяльність.

У 1912 році виходить у світ його перша наукова праця “Українське весілля”, де автор глибоко аналізує українські народні пісні весільного ритуалу села Шпичинці на Косівщині. “Весілля в Шпичинцях” – перший в Україні твір, у якому широко представлений музичний матеріал і зроблено надзвичайно цінні й цікаві теоретичні узагальнення.

Взагалі, характеризуючи композиторську діяльність Василя Миколайовича, треба насамперед відзначити її глибоко народний характер. До нас не дійшли його оригінальні твори, проте ми маємо багато записів народних мелодій та їхніх аранжировок, зроблених ним ще до 1917 року.

Численні хори, романси та солоспіви Костіва – це була основа виховання молоді у школах та колективах художньої самодіяльності. Більш детально з хоровою та пісенною творчістю Верховинця можна ознайомитись, звернувшись до його збірок “Хорові твори” Верховинець В. Хорові твори. – К.: Музична Україна, 1966 і “Пісні та романси” Верховинець В. Пісні та романси. – К.Музична Укрїана, 1969, до яких увійшли найкращі твори композитора.

Значну частину свого життя Верховинець віддав педагогічній роботі. Так, у 1919-1920 рр. він працює лектором з методики хорового співу на диригентських курсах імені М.Лисенка у Києві та викладає дитячі ігри в Київському педагогічному інституті, певний час керує кафедрою мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти та викладає українські народні танці в трудошколі імені І.Котляревського.

Верховинець–педагог справив велике враження на слухачів своєю ерудицією, надзвичайною музикальністю, глибоким знанням фольклору, умінням цікаво побудувати та