З певністю можна сказати, що яскравими картинками, які назавжди запам'ятовуються дитиною, проходять перед ними різні пори року – весна, літо, осінь, зима. Розгялянувши деякі посібники з дитячими іграми, забавами та піснями ми впевнились, що кожен з авторів надавав особливій увазі цьому моменту Дитяча розвага. Українські народні пісні, забави та ігри / Склав С.Титаренко. – К.:Музична Україна, 1993. – 99 с.

Дитячі пісні та речетативи / Упор. Г.В.Довженок, К.М.Луганська. – К.: Наукова думка, 1984. – 496 с.

Ой зібралась звірина. Українські народні пісні-казки для дітей. Пісенник. Упор.С.І.Стельмащук. – К.:Музична Україна, 1991. – 190 с.

Перлинки прикарпаття. Українські народні дитячі пісні / Упор. та всуп.стаття О.Смоляка. – Тернопіль, 1944. – 228 с.. Тому і Василь Костів тісно поєднав “Весняночку” з природою, порами року.

О.Смоляк зазначає: “Природний інтерес дітей до всього живого, природи, циклічної зміни пір року сприяв популярності ігор, основними персонажами якого є птахи, звірі” Смоляк О.С. Український дитячий музичний фольклор. Підручник-хрестоматія для викладчачів та учнів. Вип.1. – Тернопіль: Лілея, 1998.с.29. Зміни в природі, людське оточення, птахи, тварини тощо дають чимало тем для оповідань, пояснень, а можливість робити екскурсії в ліс, на річку, в музеї, на виставки, концерти тощо задовольняють дитячу допитливість та цікавість, поглиблюють знання і швидким темпом розвивають розум дитини.

В даному випадку у проведенні музичних ігор з молодшими школярами В.Верховинця буде реалізуватися пед. принцип творчості. Наочністю в даних випадках буде спеціально організоване застосування педагогом реальних об'єктів дійсності чи їх зображень (виставки, концерти, екскурсії). Всі прогресивні педагоги вказували на велике значення наочності. Я.А.Коленський, наприклад, називав наочність “золотим правилом” дидактики Конецький Я.А. Велика дидактика //Вибрані пед.твори. – К.:Радянська школа, 1940. – Т.1. – с.159.

Набуті враження стануть міцнішими, коли діти закріплять в пам'яті все побачене й почуте виконанням відповідно підібраного педагогом тематичного матеріалу.

У “Весняночці” знаходимо ігри та пісні на такі теми:

домашні тварини та птахи (песик, котик, корови, коні, коза, курочка, півник, голуб, качка); “Котик Мурчик”, “У дзбаночку молоко”, “Гей, Сірко”, “Іде коза рогата”, “Ходить кіт” та багато інших;

поле (польові квіти, зілля, жито, пшениця, просо, гречка, льон, пташки, комахи): “Пташка маленька”, “Унадився журавель”, “Мак”, “Женчичок-бренчичок”, “Перепілка” та інші;

ліс (дерева, гриби, зайчик, лис, ведмідь, пташки): “Ялина”, “В лісі під сосною”, “Малі діти по гриби ходили” і т.д.

сад (яблуня, слива, груша, вишня, малина, горіх, бджоли, терен): “Вишеньки-черешеньки”, “Бджоли”, “Метеличок” та багато інших;

город (картопля, буряк, гарбуз, кавун, диня та інша городина):
”Ой вийтеся огірочки”, “У вишневому садочку” тощо;

вода (струмок, річка, ставок, море, болото, риба): “Розлилися води”, “А вже красне сонечко”, “Питаються жабенята2 і т.п.;

трудовий процес: “Печу, печу хлібчик”, “Сорока-ворона”, “Плету лісочку”, “Вийшли в поле косарі” та інші.;

захист рідної землі, країни; патріотизм: “Гей військо йде”, “Сива шапка”, “Ой ходить Іванко” і т.д.;

весняний цикл (розділ 3 з “Весняночки”)

літній цикл (розділ 4)

осінній цикл (розділ 5)

зимовий цикл (розділ 6).

“Мова вчителя під час гри повинна бути простою, казковою, цікавою, тембр голосу ніжним і лагідним, сміх захоплюючим”, - вказує вчитель музики Лідія Володимирівна Кульчицька Кульчицька Л.В, Музичне виховання в початкових класах загальноосвітньої школи. – Івано-Франківськ, 2000 (46 с.). Тільки добре обдумані ігри можуть бути запорукою того, що вони сподобаються дітям, будуть бажані і досягнуть своєї мети без особливого силування керівників. Бо часто трапляється, що не весь дитячий гурт захоплений грою. Необхідно пам'ятати, що силоміць притягти дітей до гри не можна і треба дати волю тим, хто не пристав до гри; але необхідно охоплювати своєю увагою і тих, хто грається, і тих, хто займається іншим ділом. Саме тому важливим є добра обдуманість та простудійованість гри.

Згадуємо і про особливий вид “кари”, що практикується під час самої гри, наприклад, “покарання порушників” у грі “Гей Сірко” (№14). Їх необхідно “покарати”. “Порушник” мусить, наприклад, обскакати ігровий майданчик на одній нозі або щось потанцювати і т.п.

Педагог або вихователь можуть запропонувати на вибір декілька “кар” і за яку з них при голосуванні підніметься більше рук, та й буде присуджена “порушникові”.

Або ж, наприклад, “покарання” “хлопчиків-пустунців” у грі “Іде коза рогатая” (№16) тощо. Такі “кари” є фактичним продовженням самої гри і мають певне виховне значення.

Разом з тим Василь Костів згадує ще й про подвійні “покарання”, “які іноді вживаються малосвідомими керівниками, коли дитина не охопила своїм розумом гри або слабо орієнтується в великій громаді однолітків” Верховинець В. Весняночка. Ігри з піснями для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. 5-те видання. – К.: Музична Україна, 1989 – стор.28.

Спробуємо це пояснити на прикладі музичної гри “Ходять діти в колі” (№123). Дитина в грі повинна вгадати хто залишив коло. І вона почуває себе дуже покараною, коли цього не вгадає. В даному випадку вона шукає допомоги і захисту у вихователя. Коли ж вихователь цього не розуміє та ще й сам прилучається до дитячого сміху або дозволяє глузувати з “Угадька”, то таким чином він карає дитину “подвійно”. “Угадько” відчуває себе ображеним, виходить з гурту, деякі друзі йому співчувають, і гра розладнується.

Для того, щоб не покарати дитину подвійно, треба їй допомагати. А саме: якщо “Угадько” не вгадає, хто вийшов з кола, то вихователь наказує тому, хто сховався, відгукнутися, крикнути,