Щодо вміщений Василем Костівом у “Весняночці” пісень до музичних ігор для одного, двох і трьох голосів, то треба сказати, що вивчення їх повинно іти за певним, добре обдуманим планом і мусить мати тісний зв'язок з елементарною теорією музики. Запропоновані пісні можуть бути ілюстративним матеріалом до теорії музики, до демонстрації інтервалів тощо.

Підбираючи і упорядковуючи музично-ігровий матеріал до першого видання “Весняночки”, автор вже тоді мав на увазі, що учнівські маси треба наблизити до музичної культури. Умови розвитку музичної культури вимагали нових думок та порад у музичному вихованні Лещин С. Пісня і танець – це рідні брат і сестра /Галичина Газета №6, 15 січня 2000, стор.7. З цією метою в другому виданні “Весняночки” поширено методичний розділ та новий пісенний матеріал, що є важливим для розквіту української культури, для піднесення темпу музичного виховання молодших школярів, всього молодшого покоління.

Слід згадати про використання педагогічного принципу доступності музичних ігор для школярів. Цей принцип вимагає будувати навчальний процес відповідно до вікових можливостей учнів, рівня їх підготовленості і загального розвитку.

Пісня і гра має бути простою і наївною. Простою, пристосованою до музичного змісту дитини. Наївною, як сама дитина і в своєму поетичному змісті, і в текстах, що відповідали б їхнім уподобанням і зацікавленням Українське дошкілля: Пісні, ігри, танці, вірші й загадки: Для дітей дошкільного віку. – 2-е вид. – К.: Музична Україна, 1991. – с.133.

Маючи на увазі вищесказане, у третє видання “Весняночки” внесено теж певні зміни, додано деякі доповнення в методичній частині та заново перекваліфіковано весь пісенно-ігровий матеріал.

Нашою метою є доказати, що така форма музичного виховання як ігри та пісні є обов'язковою і невід'ємною формою виховання молодшого школяра української національної школи.

“Без гри, казки, забави немає достатнього розвитку дитини, - вказує Л.Ф.Дунаєвська, - ...кожна гра – це невеличка казка та напівказка, де дійсність тісно переплітається з вигадкою...” Українські народні казки для дітей молодшого і середнього шкільного віку/ Упоряд., передм.канд.філологічних наук Л.Ф.Дунаєвська. – К.: Веселка, 1990. – с.8.

Зазначимо і про роль вихователя чи керівника, який проводить гру. Коли діти довго не можуть самі організувати гру чи повторити вже відому, керівник чи педагог мусить сам взяти найактивнішу участь в організації та проведенні гри.

Тут важливим є педагогічний принцип емоційності, який реалізовується у проведенні музичних ігор. Педагог повинен керувати формуванням у школярів позитивних емоцій, запобігати нездоровим емоційним проявам, виховувати у кожного учня уміння володіти своїми настроями, контролювати свої переживання свідомістю.

Проте, безумовно, найбільш цінні ті ігри, які діти водять самі, без особистої допомоги з боку когось старшого. Останній зобов'язаний тільки наладнати гру, тобто розучити пісню, прослідкувати за призначенням дійових осіб, обговорювати гру з малечею тощо, а безпосередня його участь потрібна тільки під час першого проведення незнайомої гри.

Під час проведення ігор, як і під час інших занять, вчитель ближче знайомиться з дітьми, з їхніми характерами та типами, а це дає йому можливість робити висновки для досягнення кращих успіхів у своїй роботі.

У 60-80-ті роки минулого століття виходило чимало збірок із записами фольклору Василя Миколайовича Верховинця, нарисів з досвіду роботи, методичних порад і рекомендацій, що не застаріли і знадобилися б багатьом вчителям і сьогодні Рутковська О. Дивосвіт Василя Верховинця або Репресовані танці / Газета “Культура і життя”, №14-15, 24 квітня 2002, ст.5.отже, з впевненістю можна сказати, що педагогічна спадщина В.М.Верховинця, видатного діяча української музичної та хореографічної культури, майстра драматичних мініатюр у формі музично-хореографічних ігор – значне явище музичної педагогіки України та світової культури.

Прислужився в царині музичного навчання та виховання дітей і композиторський талант В.Костіва. Тільки для “Весняночки” він написав 89 мелодій, у яких було враховано всі вікові можливості співу дітей, яскраві образи та навчальну, виховну та розвиваючу мету. Ці пісні були написані на вірші Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, Л.Глібова, О.Олеся, М.Вороного, Б.Грінченка та інших корифеїв українського поетичного слова.

Василь Верховинець підбирав для музичних ігор тексти та мелодії тих пісень, які тісно пов'язані з діяльністю дитини. Школяра. В них яскраво вирізняються образи рідних – батька, матері, дідуся, бабусі, сестричок і братчиків. В іграх розкривається любов до України, рідної мови, повага до старших, родичів, молодших та друзів.

Ставлячи перед собою мету виховати, навчити, розвинути дитину через музичні образи, він сам писав тексти і музику. Тільки для “Весняночки” Василь Миколайович написав 34 вірші і поставив їх на народні мелодії, або ж сам створив і музику.

Музична гра, як елемент дитячого дійства, виховує поетичне мислення, естетичні смаки, привчає до певної ролі і дисципліни, дає можливість реалізувати свою співочу та ритмічно-рухову енергію. Дитячі ігри можна поділити на дві групи: перша – фізично-розважальні; друга – сюжетно-рольові. Саме друга група найбільш приваблювала Василя Верховинця, в якій він реалізувався як педагог, поет, музикант і хореограф Соболь О. Три зустрічі з Василем Верховинцем / Журнал “Музика”, січень-червень 1-3/2000, с.25.

Творчі зусилля Василя Верховинця спрямовані на розвиток ігрових інтересів дітей, на збагачення змісту ігор, створення стійких ігрових угрупувань. В ігровій формі учні вчаться інсценізувати пісні, створювати власні мелодії, грати на простих музичних інструментах.

Зазначимо, що гра повинна бути якнайтісніше пов'язана з сюжетами казок чи інших літературних творів з малюнками, рухами під музику, літературно-музичною творчістю.

Ігри, які закріплюють часткові музичні знання, можна проводити багато років